У Великобританії звалищний газ використовується на 33 звалищних площадках загальною продуктивністю 178 млн. м3/рік: в котлах – 25%, печах – 30%, для виробництва електроенергії – 42%, опалення теплиць – 1%. В Швеції використовували біогаз 24 установки сумарною потужністю 60 млн. м3/рік і загальною тепловою потужністю 40 МВт: для виробництва тепла – 90%, виробництва електроенергії – 10%. У Швейцарії існує 7 установок, які використовують біля 9 млн. м3/рік звалищного газу. В Австрії звалищний газ використовує тільки одна установка.

Фактичне використання звалищного газу в ЄС складає 750 млн. м3/рік чи 8,5 процентів його потенціалу. Сьогодні кількість видобутого газу в ЄС достатня для забезпечення паливом 162 МВт встановленої потужності електростанцій (при ККД = 33%). В Канаді працюють 9 заводів, які використовують звалищний газ в кількості 26 млн. м3/рік звалищного газу.

Тенденція розширення збору і утилізації біогазу, який утворюється на звалищах, яка спостерігається у багатьох країнах, пояснюється двома основними причинами: склад ТПВ все в більшій степені сприяє утворенню біогазу; суспільство все терпеливіше відноситься до забруднення навколишнього середовища метаном, водами, які фільтруються у грунт, а також поганим запахом із звалищ.

Огляд технології збору і використання звалищного газу.

Найбільш поширена система видобутку звалищного газу складається із мережі вертикальних свердловин, зв’язаних разом горизонтальними трубами, які збирають добутий звалищний газ і передають його в обладнання для комерційного використання.

Всередині вертикальної свердловини, яка знаходиться в шарі ТПВ розміщена пластикова труба перфорована прорізами у вигляді щілин, шириною 3-6 мм від нижнього краю до відстані 3-5 м до верху насипу. Діаметр щілини – 0,6-1,2 м, глибина – мінімум 7 м і відповідає – 50-90% товщини шару ТПВ. Об’єм свердловини навкруг перфорованої збірної труби засипаний гравієм. Верхні 0,5 м свердловини ущільнені бетоном або глиною з метою попередження припливу атмосферного повітря у свердловину в виходу в атмосферу звалищного газу.

Свердловини можуть буритися, коли звалище повністю або одна з його секцій заповнена. Також свердловини можуть споруджуватись поступово, по мірі заповнення робочого звалища. В останньому випадку на звалищі встановлюються сталеві труби великого діаметру, в кожній з яких розміщена перфорована труба для видобування звалищного газу. Відстань між трубами заповнюється гравієм, обломками цегли. Після того як насипається шар звалища висотою 2-5 м, сталеві труби піднімаються, а після заповнення звалища вони забираються. Завдяки горизонтальним сполученням вертикальних свердловин в нижній їх частині видобуток звалищного газу може розпочатись під час заповнення звалища.

Радіус впливання свердловини для відкачування звалищного газу змінюється в межах 8-80 м із середнім значенням 30-35 м. Відстань між свердловинами не повинна бути меншою подвійного радіуса впливу. В залежності від місцевих умов швидкість відкачування звалищного газу з однієї свердловини – від 5-50 до 250 м3/рік.

Коли система збору газу установлюється, при заповненні звалища надають перевагу мережі горизонтальних труб для його відкачування. Горизонтальні системи для видобутку звалищного газу можуть бути розміщенні в поверхневих частинах звалища під верхньою частиною засипаних відходів, так як звалищний газ переміщується по напрямку до поверхні звалища. На глибоких звалищах для збільшення впливу всмоктування сумісно використовувати вертикальні свердловини і горизонтальні труби, якщо масив звалища має поверхневе покриття; можуть бути встановлені також системи поверхневого збору.

В Нідерландах найширше застосовують наступні технології збору і добування звалищного газу (можлива їх комбінація): на заповнених звалищних площадках – поверхневий збір або система вертикальних свердловин; на поповнювальних площадках – горизонтальні або вертикальні системи.

Звалище осідає на 5-20% і навіть до 30-35% його глибини. Тому свердловини для видобутку звалищного газу з’єднують з колектором за допомогою гнучкого з’єднання. Найбільш популярним матеріалом для збору звалищного газу є поліетилен низького тиску (для надземного і підземного використання), полівінілхлорид (для підземного використання).

Огляд технологій використання звалищного газу.

Біогаз, який утворюється на звалищі, без попередньої очистки можна використовувати як паливо для котлів і печей, а після відповідної очистки – як паливо для газових двигунів і турбін. Застосовуються три основних методи використання звалищного газу: пряме спалювання, виробництво електроенергії, збагачення до якості природного газу.

Сирий звалищний газ (як правило після виділення конденсату і твердих частин)може постачатись прямо до промислового споживача для одержання тепла або для використання в якому-небудь технологічному процесі (одержання технологічного пару та інше). Горілки для звалищного газу в незначній мірі відрізняються від горілок, які використовуються для природного газу. Цей шлях використання газу являється найефективнішим при умові, що його використання безперервне.

Для одержання електроенергії із звалищного газу використовуються газові двигуни або газові турбіни. Вироблена електроенергія може використовуватись безпосередньо на площадці звалища або подаватись в мережу. Для покращення ефективності використання біогазу широко застосовують установки КТЕ, розміщені недалеко користувача, звалищний газ, до яких транспортується по трубах.

Для установок найбільшої потужності, які працюють на біогазі, широке використання знайшли двигуни внутрішнього згорання: газові двигуни з іскровим запалюванням і газодизельні двигуни. В США звалищний газ звичайно використовують для виробництва електроенергії в установках потужністю 1,0-1,5 МВт, а в Європі частіше використовують установки КТЕ меншої потужності. В жовтні 1995 року газовий двигун MAN типу Е254Е напрацював 100 тисяч годин на біогазі із звалища в Нідерландах. Газовий двигун працював майже постійно з січня і