Звалищний газ являється понтеціальним джерелом корозії внаслідок вмісту в ньому хлористих сполук. Для попередження цього його очищують, наприклад, у фільтрі з активованим деревним вугіллям. Щоб ефективно захистити обладнання від корозії, загальний вміст хлору в звалищному газі необхідно знизити до 50 мг/м3. Сірководень як правило, також повинен бути виділений із звалищного газу для досягнення прийнятих екологічних показників установки.

Третім способом використання звалищного газу являється збагачення його до якості природного газу. При збагачені газ висушується, з нього видаляється діоксид вуглецю і інші сполуки. В наш час застосовуються три технології збагачення: промивання водою, адсорбція при зміні тиску і розділення за допомогою мембран. Однак, системи покращення якості звалищного газу поки що дуже дорогі і не знаходять широкого застосування в більшості країн.

Приклади комерційних установок добування і використання звалищного газу.

В таблиці 2 наведені характеристики деяких датських установок, які використовують звалищний газ.

Установка для використання звалищного газу в Дибдалі.

На малюнку 2 запропонована схема технологічного процесу установки для добування і комерційного використання біогазу на звалищі в Дибдалі (Данія).

Звалищний газ відводиться через вертикальні свердловини, виконані як під час заповнення звалища, так і після завершення захоронення. Газ спалюється в газовому двигуні, який обертає генератор, з’єднання з місцевою електромережею. Тепло від охолодження двигуна і відпрацьованих газів використовується для теплопостачання.

Технологічні характеристики установки в Дибдалі: площа звалища – 26 тисяч м2, глибина шару ТПВ – 15-25 м, об’єм ТПВ – 380 тисяч м3, виробництво по звалищному газі – 120 м3/год; випрацьована електрична потужність – 170 кВт; вироблена теплова потужність – 280 кВт.

Картонна фабрика в Перфліті (Великобританія).

Звалище в Авелі займає 24 га і дозволяє розташувати 3 млн. м3 ТПВ. Звалищний газ з вмістом 48% метану використовується на паперовій фабриці, розміщеній на відстані 4 км від звалища. Частина звалищного газу спалюється в паровому котлі. Пара використовується для виробництва електроенергії в паровій турбіні. Одержана гаряча вода використовується на фабриці. Залишок газу використовується в газовій турбіні також для виробництва електроенергії. Відпрацьовані гази після газової турбіни поступають в котел.

Газова турбіна в рік споживає, ТДж: природного газу – 243; звалищного газу – 200; керосину – 7. Вона приблизно виробляє 25500 МВт/год електроенергії. Паровий котел споживає в рік, ТДж: природного газу – 211; звалищного газу – 253; мазуту – 770. Він виробляє пару 445 тисяч т/рік. Для виробництва електроенергії біля 41000 МВт/год в паровій турбіні використовують пару 36 і 53 т/год. Із виробленого: в кількості 66500 МВт/год електроенергії експортується тільки 800 МВт/год.

Решта використовується на фабриці, покриває приблизно 90% загальної необхідності в електроенергії. З економічної точки зору це установка КТЕ була дуже успішною, так як мала термін окупності 4 роки.

Екологічні показники установок добування і використання звалищного газу.

Міграція в атмосферу метану з поверхні звалища земного шару щорічно складає 10-30 млрд. м3 або 8-20 млн.т. Для метану від усіх наземних джерел – 4%, що дозволяє рахувати розширення звалищ однією із причин збільшення концентрації метану в атмосфері. Цей процес сприяє підсиленню парникового ефекту. Вплив на підсилення парникового ефекту міграції в атмосферу одиниці маси метану в 21 раз сильніше, ніж одиниці маси вуглекислого газу.

Для ефективного добування звалищного газу потрібно таких інженерних заходів: виконання бокових поверхностей звалища газонепроникними; покриття звалища шаром ґрунту; відведення стьоків атмосферних опадів від звалища. Це дозволяє зменшити викиди метану в атмосферу, забруднення оточуючого нас середовища фільтром і поганими запахами, а також розповсюдження хвороботворних бактерій.

Економічні показники технологій добування і використання звалищного газу.

Збір і транспортування ТПВ – дорогі операції. Їх вартість складає сьогодні до 80% загальної вартості всієї переробки ТПВ, при цьому транспортні витрати знаходяться в прямій залежності від віддалення від місця захоронення. Розповсюджена практика економічної оцінки проектів по видобуванню і використанню звалищного газу припускає, що в вартість проекту включають тільки затрати, зв’язані з його добуванням і використанням, а ТПВ уже доставлені на звалище.

Другий можливий підхід до економічної оцінки установки припускає включення у вартість проекту тільки обладнання для кінцевого використання звалищного газу, оскільки затрати на його добування і збір можуть бути віднесені на необхідні природоохоронні заходи зв’язані з експлуатацією полігонів ТПВ. При такому підході загальні капіталовкладення можуть розраховуватись як різниця між вартістю проекту по добуванню і енергетичному використанню звалищного газу і вартістю проекту по зборі і спалюванні звалищного газу без комерційного використання.

Вартість комплексу обладнання добування і збору звалищного газу не являється основною. Вона складає 5-10% загальних капітальних затрат проекту. Основні затрати пов’язані з обладнанням для кінцевого використання біогазу і необхідною будівлею для його розміщення. Окремі капітальні і експлуатаційні затрати значно зменшуються з ростом встановленої потужності установки.

На невеликих звалищах раціонально встановити обладнання для використання звалищного газу в пересувних контейнерах, що дозволяє уникнути затрат на побудову будівлі. Пересувні контейнери можуть легко пересуватись з одного звалища на інше при виробництві існуючого потенціалу газу. Транспортування звалищного газу на велику відстань нерентабельне, споживач газу повинен розташовуватись на відстані не більше 5-10 км від площі звалища.

Затрати на технічне обладнання, обслуговування і експлуатаційні відходи установки по використанню звалищного газу – приблизно 10% капітальних затрат в рік.

В таблиці 3 наведена типова собівартість звалищного газу в Нідерландах. Найнижча собівартість звалищного