Води цього горизонту, не зачеплені техногенними факторами, в ос-новному прісні з мінералізацією, 0,2-1,0 г/л. Прісні води широко розповсюджені в межах Завадської і Войниловських висот, на північ-ній і північно-східній площах Калуської котловини, а також в ба-сейні р.Лімниця. Солоноваті води розповсюджені із південній і південно-західній частинах Калуської котловини і належать, або до долини р.Сівка і потічка Кропивник. Як показали дослідження В.Ф.Захарова /3/, ґрунтові води мають гідравлічний зв’язок з надсолевими розсолами порід гіпсо-глинистої шляпи. На локальних ділянках внаслідок розвантаження високомінералізованих надсолевих розсолів мінералізація ґрунтових вод в нижній частині досягає 10-45 г/л і більше.

По переважаючим компонентам прісні води переважно гідрокарбонат-хлоридні кальцієво-натрієві, рідше хлоридно-гідрокарбонатні натрієво-кальцієві. Тип вод сульфатний, або хлоридний, рідше гідрокарбонатний. Мінералізовані води по переважаючим компонентам хлоридно-гідрокарбонатно натрієво-кальцієві, рідне хлоридно-натрієві з від-носно підвищеним вмістом сульфат-іона і іона магнія. Тип вод хлоридний, або сульфатний.

Живлення водоносного горизонту галькових відкладів здійснюється за рахунок атмосферних опадів. Крім цього, запаси підземних вод галькового горизонту поповнюються і за рахунок поверхневих вод в період проходження повіні на ріках і потічках. Розвантаження ґрун-тових вод здійснюється переважно в напрямку загального стоку.

Підземні води пород гіпсо-глинистої шляпи не мають загального розповсюдження, а належать в основному до замкнутих, локальних зон, які просторово співпадають з виходом калійних покладів на "соляне зеркало". Практично вони відсутні на ділянках, де породи ГГШ заля-гають на соленосних глинах без прошарків калійних і кам’яних солей. Водопроникність порід невелика ( Кф коливається від 0,002 до 0,5 м/доба), що послужило основою для багатьох дослідників розгля-дати їх як практично водонепроникну товщу. В цілому по площі, най-менша водопроникність властива верхній частині розрізу ГГШ. Питомі дебіти свердловин змінюються від 0,04 до 1,7 м3/доба. Величина мі-нералізації вод складає 103-370 г/л і поступово збільшується з гли-биною. По переважаючим компонентам надсолеві розсоли відносяться до хлоридно-сульфатно-натрієво-магнієвих, або хлоридно-натрієвих. Тип розсолів хлоридний, або сульфатний.

Відкритий спосіб розробки калійних солей вперше в вітчизняній практиці здійснюється на Калуш-Голинському родовищі Домбровським кар’єром з 1967 року.

Будівництво і експлуатація Домбровського кар'єру обумовили ви-никнення техногенних факторів, які впливають на гідрохімічний режим поверхневих і підземних вод.

Суттєвий вплив на якість вод здійснювало осушення кар’єру за допомогою водопонижуючих свердловин. Такий спосіб приводив до інтенсивного засолення ґрунтових вод: вже в першин рік осушення мінералізація вод в районі кар’єру збільшилась до 19 г/л. Кар’єрний водовідлив із дослідного кар’єру, як і промислово-дослідного, приводять до засолення поверхневих і підземних вод. Во-довідлив із дослідного кар’єру (до початку осушення), коли прохо-дило інтенсивне зменшення статичних запасів водоносного і розсольного горизонтів, приводив до розвитку на поверхні, землі карстових провальних ям розміром в плані від 1 до 4 м; на цих ділянках надсолеві розсоли змішувалися з прісними водами гравійно-галькових відкладів, внаслідок чого мінералізація останні: досягала 5-10г/л . Щорічно кількість розсолів вилуговування зростає: так , якщо в 1967 році об’єм їх складав 190 тис.м3, то в Ї990 році - 282,8 тис.м3

На гідродинамічний режим підземних вод на Домбровському кар’єрі впливає кільцева дренажна траншея. В траншею проходить розгрузка вод із гравійно-галькових відкладів як з внутрікар’єрного поля, так і з зовнішніх бортів. Значний притік вод в траншею до 289 м /год, фіксується в весняний період і мінімальний - до 163 м3/год в зимо-вий. Середній притік в водозбірник №1 складає 112 м3/год, або 2688 м3/доба, або 981120 м3/рік. Середній притік в водозбірник дорівнює 103 м3/год, або 2472 м3/доба, або 902280 м3/рік. Таким чи-ном щорічне виснаження водоносного горизонту в районі кар’єру складає більш як 1,9 млн. м3.

При відкритій розробці калійних солей на поверхні землі розміщу-ються солевідвали, які являються необмеженим джерелом засолення по-верхневих і підземних вод високомінералізованими розсолами.

Дослідженнями встановлено, що в засоленні поверхневих і підземних вод приймають 3 групи розсолів, які нормуються в тілі солевідвалу: розсоли вилуговування, розсоли конденсаційного походження і розсоли, які утворюються внаслідок ущільнення порід.

При підземній розробці калійних солей в основному відбуваються зміни в гідродинамічному режимі ґрунтових вод, що зв’язано з водопроявами в гірничі виробки через провальні ями, шахтні стволи, трі-щини в водозахиснім потолочині, розвідувальні свердловини, тощо.

На руднику "Калуш" за останні 15 років зарегістровано 9 водопроявів, які належать до трьох самостійних каналів (мал,4.8), які ма-ють окремі зони розгрузки (гірничі виробки). Величина притоків в гірничі виробки приведена в табл. 4.2.

Сировинною базою виробництв калійного заводу є полі мінеральні і руди Калуш-Голинського родовища. Відходи від переробки руди розміщують в хвостосховища.

Хвостосховище № 1 розміщене в 1 км Північно-Західніше Домбровського кар'єру. Спочатку воно було розділене земляною дамбою на два бассейни (відстойника). Один із них призначався для зберігання відходів флотаційного циклу. Це так зване "галітово" хвостосховище, де йшло накопичення галіту, гіпсу і основної частини глинистих шламів після флотації. Другий бассейн - для накопичення відходів сульфатного циклу, це так зване хвостосховище мулу для глинистих шламів, які поступали із відділення згущення і протівточкової промивки. Дамба обвалування і має висоту 30 м. В 1970 році дамба, яка розділяла хвостосховище на два басейни була розмита і в даний час хвостосховище є практично єдиний басейн площею 72,3 га

Хвостосховище почало заповнюватися з жовтня 1967 p. І до 1986 року (кінець експлуатації хвостосховища). В ньому тепер сконцентровано біля 8,5 млн.м3 твердих і рідких відходів.

Формування ареалу засолонення почалося в 1968 році (12). Аналіз фактичного гідрогеологічного матеріалу, який ми маємо в