Мазепа Іван Степанович – один з найславніших гетьманів Лівобережної України (1687 – 1708).

Іван Мазепа народився 1639 року в Мазепинцях на Київщині. Походив зі старого українського роду Мазепів і вже його прадіди й діди служили в козацькому війську. Один з них, Федір Мазепа, воював разом з Наливайком проти Польщі, з ним попав у полон і його стратили у Варшаві разом з Наливайком в 1597 році.

Батько Мазепи, Степан, був урядником у Білій Церкві, а що сам був розумний та освічений чоловік, то і свого сина, Івана, виховав освіченою людиною.

Мати Мазепи називалася Марія Магдалина з роду Макієвських, і була потім начальницею (ігуменею) жіночого монастиря у Києві.

Спершу вчився Іван дома і маючи дванадцять літ, складав вірші латинською мовою. Згодом учився в Києво-Могилянській колегії, а потім батько послав його як пажа до двору польського короля Яна Казимира. Дуже скоро Мазепа завоював його прихильність.

Коштом короля Іван побував у Франції, Голландії, Німеччині та Італії. Він одержав широку освіту, володів кількома мовами, зібрав значну бібліотеку. Повернувшись до Варшави, тривалий час був при дворі польського короля Яна-Казимира. Король посилав його з важливими литами до гетьмана Тетері і Дорошенка. Нарешті, Іван став служити в Дорошенка. Одного разу послав його гетьман у посольстві на Крим, до татарського хана, що був тоді в союзі з Україною. По дорозі зловили його в степу козаки лівобережного гетьмана Самойловича. Але Самойлович не карав Івана, а прийняв до себе на службу й навіть іменував генеральним осавулом, бо помітив розум і спритність Мазепи. Послав гетьман Івана в посольстві до царя московського, й там Мазепу теж полюбили, бо такого освіченого й добре вихованого чоловіка не було тоді й при царськім дворі.

Не диво, що коли цар ув’язнив Самойловича, то сам був за те, щоб козаки вибрали гетьманом Івана Мазепу. Козаки вибрали його зовсім добровільно, бо, по-перше, Мазепа був тоді найбільш освічений між старшиною, а по-друге, всі знали, що хоча він із царем живе в приязні, але над усе любить Україну, то й буде їй вірно служити.

І не обманулися. Іван Мазепа, ставши гетьманом у 1687 році почав щиро думати над тим, щоб визволити Україну з-під залежності всіх сусідів. Але мусив діяти дуже обережно, бо тоді (від 1682 до 1725 р.) панував у Росії цар Петро І, дуже лютий і розумний тиран, він бажав з’єднати Україну з Росією й хоча до якогось часу ще терпів в Україні окремого гетьмана, але дуже обмежував права гетьмана й козацтва, і всієї України.

А тим часом в Україні було ледве кілька тисяч козаків коло гетьмана, а по всіх містах і селах стояли московські солдати, вони дуже знущалися над українцями, селянами й міщанами. Весь народ і козацтво стали нарікати на гетьмана Мазепу, що він цареві так в усьому корився. Але тільки жменька старшин знала, що Мазепа ще не може відверто виступити проти царя. Він чекав слушної пори, коли в Україну вернуться козацькі полки, що бідують на Московщині, й коли цар буде зайнятий війною з сильнішими противниками. А тим часом гетьман старався упорядкувати край і піднести його освіту.

Побудував багато шкіл і церков власним коштом. Для Київської академії наказав збудувати новий величавий будинок на три поверхи. Такої школи і в Московщині в ті часи не було.

Коли 1700 року цар почав війну зі шведами, з сміливим шведським королем Карлом ХІІ, Мазепа покладав на це великі надії і в великій таємниці почав домовлятися через довірених посланців з королем, щоб разом ударити на царя.

Шведський король запевнив Мазепу, що Україна буде вільною державою по обох сторонах Дніпра й згодився з’єднатися з козаками. Але трапилися між старшиною два зрадники: Іскра і Кочубей. Вони написали листа ще й самі поїхали до царя й розповіли, що Мазепа змовляється зі шведами проти Москви. Та цар ще не вірив тому, бо і спершу були доноси на Мазепу, а Мазепа служив цареві вірно. Тому наказав зв’язати Іскру і Кочубея, відіслати їх до Мазепи й стяти їм голови.

Та скоро потім, літом 1708 року, король Карл ХІІ рушив на Україну й гетьман став явно на сторону шведів. Він закликав усе козацтво й народ, щоб ставали проти Москви. До нього пристали й запоріжці. Вісім тисяч їх прийшло під проводом Костя Гордієнка й злучилися з гетьманськими полками.

Однак велика сила козаків була ще на півночі в Московщині. А лютий цар зібрав величезне військо й у листопаді 1708 року рушив на Україну. Того ж місяця московське військо облягало гетьманську столицю Батурин. Москалі звернулися до залоги, щоб піддалася, та полковник Чечель відповів: “Умремо всі, а столиці не здамо!” І довго відбивала жменька козаків усі московські наступи, аж тут знайшовся зрадник, Іван Ніс, він провів москалів потайним підземним ходом до столиці, й москалі здобули столицю. Все місто, з палатами й церквами спалили, а всіх козаків і мешканців вирізали. Не пощадили ні старих, ні молодих, ні жінок, ні дітей. Палата гетьмана горіла три дні. А полковник Чечеля й козацьку старшину помордували та прив’язували їх трупи до плотів і пустили рікою Сеймом, усім на пострах.

8 липня 1709 року розпочалася