У епоху середньовіччя естетичний ідеал втратив всякий зв'язок з дійсністю. Панування релігійної свідомості привело до того, що вся земна, тілесна сторона життя людини всіляко принижувалася і знецінювалася. У цих умовах естетичним ідеалом виступала божественна суть, бог як носій чистої духовності. Він наділявся абсолютною досконалістю, т. е. він всеблагой, всемогутній, всепремудрый, всевишній. Людина ж могла наблизитися до естетичного ідеалу в тій лише мірі, в якій він зміг відмовитися від мирських потреб і гріховних почуттів, прийти в своїй діяльності до святості. Як сказано в Новому заповіті, «бо, якщо живете по плоті, то помрете, а якщо ж духом умерщвляете справи плотські, то живі будете».

У історії розвитку людства естетичний ідеал нерідко виявлявся зверненим в минуле. Так траплялося тому, що певні суспільні класи, не бачачи вирішення життєвих проблем, починали звеличувати минуле.

Марксистсько-ленінська естетика розглядає ідеали як явища дійсності і науково обгрунтувала їх природу і суть. При всьому різноманітті тлумачень естетичного ідеалу як меті естетичної діяльності людини в них можна бачити щось загальне, що зумовлює основні функції ідеалу.

Ідеал мобілізує людську енергію почуття і волю, вказуючи напрям діяльності. Чому? Тому, що ідеали здатні випереджати дійсність, вгадувати тенденцію майбутнього. Ідеал виступає як зразок, норма і як повинне, якому треба слідувати. Нормативность ідеалів зумовлена їх сущностным змістом.

Ідеал служить вищим об'єктивним критерієм оцінки всього, з чим людина стикається в навколишньому світі, усього, що попадає в сферу його інтересів. У своїй діяльності ми неусвідомлено, іноді свідомо, постійно співвідноситься реальне з ідеалом, з'ясовуючи, в якій мірі це реальне відповідає ідеалу. Естетичне і являє собою діалектику ідеального і реального. Тільки в співвіднесенні з ідеалом дійсність придбаває для людини естетичну цінність.

Отже, естетична діяльність і її суб'єктивна сторона естетична свідомість виникають не на чисто природній основі і не на двох самостійних основах природної і суспільної, а на єдиній основі - матеріальній суспільно-історичній практиці, в процесі якої людина перетворює не тільки зовнішню природу, але і свою власну «по законах краси».

Специфіка естетичної свідомості і полягає передусім в тому, що воно відображає творчу суть суспільно-трудової діяльності людини у всьому різноманітті форм її вияву, в тому числі і в такій своєрідній формі творчості, як мистецтво.

Література:

1 Ильенков Э: В. Об эстетической природе фантазии // Искусство и коммунистический идеал. М.» 1984. С. 234.

2 Там же. С. 235.

3 Ильенков Э, В. О «специфике» искусства // Там же. С. 218.

4 Белинский В. Г. Русская литература в 1843 г.//Полн. собр. соч. М., 1955. Т. 8. С. 89.