. Однак ця точка зору не пояснює можливість моральної аргументації, споровши, - вони тоді просто стають безглуздими, тому що всі судження рівнозначні. Цілі шари буття як, наприклад, природна і соціальна сфери виявляються «знеціненими». Етичні навчання, що відстоюють тезу про дескриптивності ціннісних суджень, тобто про те, що вони описують щось об'єктивне в моралі, з'являються більш правдоподібними. Вони пояснюють більшу кількість моральних явищ, і їм варто віддати перевагу. Емотивізм веде до релятивізму і нігілізму як етичним навчанням, що затверджують, що в сфері моралі усі відносно, і що немає абсолютних, загальнолюдських цінностей добра.
Отже, поняття «наукової етики» не є беззмістовним чи безглуздої. Етика може і повинна містити в собі наукові факти, методи, теорії, хоча їхні можливості тут обмежені. В етиці велика роль почуттів, прескриптивних суджень, самооцінок.
Релігійна етика – це етика, що ґрунтується як на природних, соціальних фактах моралі, так і на одкровенні Богом людині моральних істин. Стверджується, що сприймаючі людьми моральні істини доповнені в одкровенні тими, котрі не можна «відкрити» розумом, як, наприклад, заповідь любові до ворогів своїм чи істина об благодаті, що освится душу Божией, і См.: Войтила К. (папа Иоанн Павел II). Основания етики // Вопр. философии. – 1991. - № 1. т.п.
У цілому відносини релігії і моралі непрості. Усяка релігія, як зв'язок людини з Богом, містить у собі і визначеній моралі, що визначає принципи даного зв'язку з позицій добра. У свою чергу, остаточна своя підстава добро одержує в Богу. Як писав св. Феофан Затворник: «Віровчення завжди вдавалося в непотрібні відступи і витонченості, коли не трималося моральна цілей; а мораль приймала хибні напрямки, коли не висвітлювалося віровченням» Св. Феофан Затворник. Начертание христианского нравоучения // Творения иже во святих отца нашего Феофана Затворника: В 2 т. - М., 1994. - Т.1. - С. 7. . Тому в богослов'ї існує така дисципліна, як моральне богослов'я. Найбільшими православними моральними богословами можна назвати св. Тихона Задонського (XVIII в.), св. Феофана Затворника (XIX в.), св. Ігнатія Брянчанинова (XIX в.) См.: Св. Игнатий Брянчанинов. Аскетические опити // Творения святителя Игнатия Брянчанинова: В 7 т. - М., 1991. - Т. 1 - 2; Св. Тихон Задонский. О истинном христианстве // Творения св. Тихона Задонского: В 5 т. - Изд. Псково-Печорского монастиря. – 1994. – Т. 2 - 3; Св. Феофан Затворник. Указ. соч. - Т. 1 - 2; Арх. Платон. Православное нравственное богословие. – Свято-Троицкая Сергиева Лавра. 1994. .
Професійна етика є багатозначним поняттям. По-перше, це визначені кодекси поводження людей при виконанні ними своєї професійної діяльності. По-друге, це теорія даних кодексів, способи їхнього обґрунтування. Актуальної є проблема співвідношення професійної етики і загальнолюдської моралі. У цілому, дане співвідношення з'являється різновидом діалектичного відношення частини і цілого. Не можна підмінювати загальнолюдську мораль професійної. Існує тільки одна мораль, що і з'являється загальнолюдської, а всі інші специфічні моральні системи є лише її різновидом.
Як замічено в геніальному романі М.А. Булгакова «Майстер і Маргарита» про осетрину «другої свіжості»:
«- Голубчик, це дурниця!
Чого дурниця?
- Друга свіжість – от що дурниця! Свіжість буває тільки одна - перша, вона ж і остання. А якщо осетрина другої свіжості, те це означає, що вона тухла!»
Тому коли виникають у свідомості суб'єктів протиріччя між вимогами загальнолюдської моралі і вимогами професійної етики, то перевага варто віддавати загальнолюдським моральним принципам.
Професійна етика різноманітна. Найбільш значимі професійні етики – це етика лікаря (деонтологічна етика), етика юриста, етика бізнесу, етика вченого, педагогічна етика й ін.
Використана література.
Курс лекція з етики. – М., 2000.
Етика і естетика. Підручник. – М., 1999.