школами. Ідея речі, по Аристотелю, обов'язково є деякого роду спільність, тобто ейдос у всіх змістах. Але ейдос речі є не тільки узагальненість її окремих елементів. Він представляє собою ще і щось одиничне. Цією одиничністю даний ейдос речі відрізняється від інших ейдосів, і, отже, від всяких інших речей. Ейдос речі, будучи деякою спільністю і деякою одиничністю, у той же самий час є і визначеного роду цілісністю. Зовсім неможливо відривати загальне від одиничного і одиничне від загального. Тобто видаливши якийсь один момент цілісності, тим самим ми ліквідуємо саму цілісність. Знявши, до приклада дах з будинку, будинок перестає бути цільним, і власне кажучи перестає бути будинком.
Своє навчання про річ як організм Аристотель викладав багато разів і різними способами. Він виділяє чотири причини, чи чотири принципи будь-якої речі, що розуміється як організм.
Перший принцип – про те, що ейдос речі зовсім не є її занебесною сутністю, але такою її сутністю, що знаходиться в ній же самій і без якої взагалі не можна зрозуміти, що таке дана річ.
Другий принцип торкається матерії і форми. Здається, що матерія і форма – загальне й усім зрозуміле протиставлення, і здається тут навіть ні про що говорити. До прикладу матерії цього столу є дерево. А форма цього столу є той вид, які прийняли дерев'яні матеріали, оброблені для визначеної мети. Здається, що все тут дуже просто і зрозуміло. Проте ця проблема була однією з найглибших філософських проблем Аристотеля. Адже в Аристотеля матеріал зовсім не просто тільки матеріал. Матеріал у Аристотеля вже має власну форму. Усі, навіть саме сумбурне, безладне, безформне і хаотичне вже має свою власну форму. Хмари і хмари під час грози виглядають абсолютно безформно. Однак якщо хмара не володіла в самій справі ніякою формою, те як би вона могла бути для нас якоюсь пізнаваною річчю. Звідси Аристотель робить висновок, що матерія речі є тільки ще сама можливість її оформлення, і можливість ця – нескінченно різноманітна. І проте без матерії ейдос залишався б тільки її відверненим змістом, без усякого втілення цієї думки в дійсності. Тільки повне ототожнення матерії речі з її ейдосом робить річ саме річчю. Ейдос і матерію вмів розрізняти і Платон, і зовсім непогано їх ототожнював, але те, що зробив Аристотель у цій області, є майже, можна сказати революцією у відношенні платонізму. З тих філософів античності, хто розрізняв форму і матерію, Аристотель був найглибшим і самим тонким їх ототожнювачем. Матерія не є ейдос, ні ейдос узагалі, ні який-небудь ейдос у частковості. По Аристотелю, тільки космічні сфери вище Місяця є ейдетично повноцінними. А те, що відбувається всередині місячної сфери, у підмісячній, це завжди частково і не зовсім, а інший раз і зовсім потворно. Якщо де Аристотель і виступає, як принциповий матеріаліст, тобто проповідує матерію як принцип живої реальності існуючого навколо нас світу, то лише у своєму навчанні про матерії у виді царства випадковості. По Аристотелю, рух – це цілком специфічна категорія. Таким чином, по Аристотелю, рух є такою же основною категорією, як і матерія і як форма. Аристотель порушує питання про можливість самої категорії руху. Він виділив чотири принципи існування всякої речі як організму: матерія, форма, що діє, причина. Останнім принципом існування всякої речі по Аристотелю є мета.
Ціль – специфічна категорія, ні на що інше не схожа. Аристотель своєю теорією чотирипринципної структури речі виходив винятково з того, що кожна річ є результатом творчості. Причому не важливо, чи гарний цей добуток чи поганий. Все різноманіття речовинного світу, по Аристотелю, засноване на різних співвідношеннях ейдосу (форми чи ідеї) і матерії в їх причинно-слідчому втіленні. Перехід до світу одухотворених істот, ми бачимо в Аристотеля і тут на першому плані видно чотирипринципну структуру.
Аристотель розрізняє три типи душі – рослинну, що відчуває, тваринну і розумну. Розумна душа теж має і свій ейдос, і свою матерію, і причинно-цільову спрямованість.
Ейдос живого тіла є принципом його життя, тобто його душі. А всяка душа рушійна тілом, теж має свій власний ейдос, що Аристотель називає Розумом. Так що душа, по Аристотелю, є не більшою, ніж енергія Розуму. А Розум є ейдос усіх ейдосів. По Аристотелю Розум і є вищий ступінь буття. Цей Розум, будучи найвищою ступінню буття в цілому, є в Аристотеля, якщо сказати коротко, граничним поняттям взагалі. Він – "ейдос ейдосів". Розум, взятий сам по собі, уже рівно нічим ні зв'язаний і залежить тільки від самого себе. У цьому змісті він вічно нерухомий. Аристотель вважає, що Розум, незважаючи на всю волю від розумової матерії, містить свою власну, чисто розумову матерію, без якої він не був би художнім твором. Ніякі філософи до Аристотеля не допускали в Розумі існування матерії. Ніхто так гостро і принципово не протиставляв матерію і Розум, як це зробив Аристотель.
Аристотель створив три концепції Розуму – першорушія. Перша концепція – чисто платонічна. Вона зводиться до того, що Розум є найвищим і остаточним буттям. Розум – є не що інше, як царство богів – ідей вищих, чи надкосмічних, нижчих, чи зоряних. В другій концепції, Розум в Аристотеля є мисленням, і мислення самого ж себе, тобто "мислення мислення". Розум містить у собі свою власну розумову матерію, що дає йому можливість
