252

ного боку, є виявом специфіки української національної самосвідо-мості, а з іншого – заглиблені у європейський літературний контекст. Спадщина цих письменників є яскравою сторінкою не тільки в націо-нальній, айв загальноєвропейській літературі та культурі. Саме тому спільні мотиви можна побачити у творах О. Кобилянської і Е. Золя, Л. Українки і Г. Ібсена, М. Вороного і Ш. Бодлера.

Події, що відбуваються у літературі наприкінці XIX ст., позначені цікавими пошуками та експериментами, які пов'язані з формуванням художньо-естетичної^ системи модернізму (від фр. тосіегпе – новітній, сучасний). Його теоретичними засадами були ірраціоналіс-тичні концепції А. Шопенгауера та Ф. Ніцше, екзистенціалізм М. Хайдеггера, Ж.-П. Сартра, А. Камю, психоаналіз 3. Фрейда, тео-рія «колективного позасвідомого» К. Г. Юнга, інтуїтивізм А. Берг-сона, феноменологія Е. Гуссерля.

Модерністський напрям був представлений двома йг го різнови-дами декадентством (від фр. <1еса<1епсе – занепад) та авангар-дом (від фр. аиапі§агс1е – передовий).

Декадентська література позначена відчуттям песимізму, прире-ченості тощо. У межах цієї течії сформувалася значна кількість ху-дожніх напрямів, яким було притаманне песимістичне світовідчуття. Найяскравішим явищем у структурі декадентської літератури був символізм (від фр. хутЬо/іхте – знак, символ), що мав інтернаціо-нальний характер і яскраво виявився у творчості III. Бодлера, П. Вер-лена, А. Рембо, С. Малларме (Франція); О. Уайльда (Англія); Д. Ме-режковського, 3. Гіппіус, Ф. Сологуба, В. Брюсова, Л. Андреева (Росія). У своїх творах письменники апелювали до ідей романтиків, містиків; до філософських концепцій Платона, І. Канта, А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, В. Соловйова, які стали їхньою теоретичною платформою. У подальшому символізм трансформувався в акмеїзм (від грец. с^те – верхів'я, квітуча сила) – М. Гумільов, А. Ахматова, И. Мандельштам та інші, а також мав певний вплив на формування сюрреалізму та експресіонізму.

Авангардистський рух, що вважається крайнім виявом модернізму, у літературі найяскравіше репрезентований трьома художніми напря-мами: експресіонізмом – Г. Бенн (Німеччина); Ф. Кафка, О. Ко-кошка (Австро-Чехія); Л. Андреев, В. Стефаник, О. Кобилянська («слов'янська гілка експресіонізму»); сюрреалізмом – Г. Аполлі-нер, П. Елюар, Л. Арагон (Франція) та футуризмом.

Авангардистський напрям футуризм (від лат. /иіигит – май-бутнє) виникає в Італії. Його теоретиком і лідером був Ф. Т. Марі-

253

нетті – автор «маніфестів італійського футуризму». Проте поступово футуризм переступив межі Італії і сьогодні цей феномен пов'язують з «золотим європейським трикутником»: Рим – Париж – Москва.

Основним гаслом західноєвропейських футуристів стає ідея мак-симального зв'язку людини з науково-технічним прогресом, що пови-нен був стимулювати її інтелектуальну активність. Саме тому футуристи звертаються у своїй творчості до феноменів руху і ритму.

Особливе місце у загальному русі західноєвропейського футуризму посідає російський футуризм, який асоціюється з іменами В. Каменського, В. Маяковського, Д. Бурлюка, Б. Пастернака, М. Асеева.

Російські футуристи не заперечували естетичних принципів захід-ного футуризму, але водночас ішли власним шляхом. Зокрема, свою творчість вони пов'язували з історією та міфологією слов'янства, запро-понувавши ідею «переклику через тисячоліття» і проголосивши Х ст. «золотим віком слов'янства».

XX століття позначене активним процесом взаємодії культуро-творчих наук і літератури, що привів до виникнення феноменів М. Пруста (1871–1922) та школи «нового роману» (М. Бютор, А. Роб-Грійє, Н. Саррот та ін.), творчість яких формувалась під безпосереднім впливом теорії інтуїтивізму А. Бергсона. Тісний зв'язок існував між психоаналітичною концепцією 3. Фрейда та творчістю Т. і К. Манн, який мав взаємовпливовий характер: якщо романи письмен-ників «Доктор Фаустус», «Мефісто» були безпосередньо пов'язані з ідеями віденського психоаналітика, то сам 3. Фрейд глибоко сумував, що, неминуча смерть не дасть йому змоги дочитати другу частину роману «Иосиф та його брати». Психоаналітична теорія стимулювала творчі пошуки Д. Джойса, Г. Лоуренса, А. Рюноске, К. Абе та ін.

Не тільки філософсько-естетичні, а й соціально-політичні проце-си (перша і друга світові війни, «велика депресія» тощо) впливали на світовідчуття провідних письменників XX ст.: Е. М. Ремарка, К. Манна, Е. Хемінгуея, творчість яких стала вираженням психо-логії «загубленого покоління».

У контексті загального літературного процесу XX ст. цікавим є феномен латиноамериканської літератури, що передусім асоціюється з іменами П. Неруди, Г. Маркеса. Ж. Амаду, у творчості яких органічно поєдналися кращі традиції європейської літератури і спе-цифіка власної національної самосвідомості.

Поряд з формалістичними напрямами важливе місце у літератур-ному процесі XX ст. посідає реалістична течія. Вона була представле-

254

на двома модифікаціями: неореалізмом (від лат. геаіікт – дійсний), виникнення якого пов'язують з теоретичними концепціями італійсь-кого філософа А. Грамші, що впливали на літературну діяльність Л. Піранделло, В. Пратоліні, К. Леві, А. Моравіа, Е. де Філіппо, та соціалістичним реалізмом.

У межах соцреалізму працювали А. Барбюс (Франція), А. Зегерс (Німеччина), а починаючи з 1934 р. – І з'їзду радян-ських письменників – соцреалізм став основним методом радян-ської літератури та мистецтва і безпосередньо асоціювався з твор-чістю М. Горького, О. Фадеева, М. Шолохова, Я. Коласа, О. Корнійчука та ін.

Сьогодні метод соціалістичного реалізму викликає значні теоре-тичні дискусії, що пов'язані як з аналізом концепцій цього творчого методу, так і з розглядом супутніх проблем, зокрема теорій «соціально-го замовлення» та «пролеткульту», які відіграли трагічну роль у ра-дянській літературі та мистецтві.

Отже, література XX ст. вражає розмаїттям худож-ніх напрямів і течій, які свідчать про цікаві пошуки і процеси, що не перестають відбуватися у її надрах.

ЛІТЕРАТУРА

Базен А. Что такое кино? – М., 1972. Бобошко Ю. Режисер Лесь Курбас. – К., 1987. Борее Ю. Эстетика – морфология искусства // Борее Ю. Эстетика.