Опозиція «монологізм» – «діалогізм» виявляється досить плідною як у конкретно-особистісному, так і в культурно-історичному плані. Так, зокрема, свідомість і культура XVIII–XIX ст. загалом були в Європі над-звичайно монологічні: вважалося, що існує певна єдино можлива логіка, що її диктував світові євро-пейський розум, єдино обгрунтована система істинних цінностей; все, що не відповідає цій логіці й цим цінностям, не вміщується у їхнє смислове поле, є про-явом неуцтва, відсталості або фатальної помилки. Звідси завдання носіїв згаданих цінностей – «освічу-вати» інших людей та інші культури, нав'язуючи їм ці цінності, –якщо потрібно, то й силоміць. Пафос такої войовничо-самовпевненої «просвіти», що не зупиня-ється перед насильницькою «перебудовою» соціальної реальності, є однією з істотних ланок, які поєднують європейський раціоналізм XVIII – початку XIX ст. з ідеологією марксизму. Слід сказати, що подібна моно-логічна позиція і нині лишається досить впливовою, що знаходить свій вияв як у рецидивах європоцент-ризму, так і в інших спалахах «центристської» думки, котра, образно кажучи, примушує світ обертатися на-вколо цінностей тієї чи іншої соціальної, культурної, національної, релігійної групи: американізм, панрусизм або ісламський фундаменталізм, за всіх вартих уваги відмінностей між ними, однаково є проявами цієї тен-денції.

Проте поряд із цим дедалі більшої ваги як у міжособистісних, так і в міжнародних відносинах набу-ває саме ідея діалогу різних цінностей, різних вірувань, різних систем мислення – діалогу, що грунтується на взаємній повазі й толерантності, веде до взаємозбага-чення, а не до взаємопридушення суб'єктів культури.

За умови множинності цих суб'єктів діалог переростає в полілог (багатомислення), в поліфонію (гармонійне багатозвуччя) національних, релігійних, культурних цінностей та мисленнєвих структур; нині ми можемо спостерігати драматичний шлях становлення такого полілогу, такої поліфонії різних голосів культури як адекватного способу самоусвідомлення сучасного люд-ства. Можна сподіватися, що саме цій тенденції нале-жить майбутнє – якщо тільки майбутнє в людства є.

Втім, саму ідею діалогу, як ми вже бачили, також не варто абсолютизувати. Ні відкритість, ні діалогізм собою не вичерпують гуманістичний клімат повноцін-ного людського спілкування. Щоб бути глибоким і стійким, діалог мусить спиратися на певні передумови власне морального гатунку, до розгляду яких ми й переходимо в наступній (і останній) лекції нашого курсу.

Запитання Ф

Що таке спілкування? В чому специфіка спілкуван-ня як типу людських стосунків?

Чи може бути контакт людини з природою спілку-ванням у власному розумінні слова? Обгрунтуйте Вашу відповідь.

Чи можна вважати спілкуванням будь-які моральні взаємини між людьми?

Чим схожі й чим відмінні між собою моральна відкритість і психологічна екстравертивність? Чи вважали б Ви відкритою будь-яку товариську, компанійську людину?

Чи за будь-яких обставин замкненість є негативною моральною характеристикою людської особистості?

Чи тотожні, на Ваш погляд, за своїм моральним значенням поняття «егоїзм» і «монологізм»?

Тотожні чи ні за своїм істотним значенням поняття «спілкування» і «діалог»? Якщо ні-що ще, окрім на-лаштованості на діалог, передбачає повноцінне спілкування?

Яким чином мовчання може поєднувати людей?