Дещо пізніше, коли на території Київської Русі відкрилися перші бібліотеки, школи, набуло розвитку мистецтво, тобто закладалася культура слов'янських народів, з'являються пам'ятки, що підтвер-джують прагнення тодішнього суспільства вплинути на людину, на її думки та почуття, дати їй християнські правила, норми поведінки й спілкування. Такими найвідомішими пам'ятками є твори першого митрополита Київської Русі Іларіона та оратора й мислителя Кирила Туровського. Один із тогочасних видатних мислителів-гуманістів Ва-силь Великий виклав справжню програму культури й етики спілку-вання та поведінки, а також правила етикету: „Будь добрим з дру-гом, ласкавим зі слугою, незлопам'ятним до зухвалих, людинолюбним до смиренних, утішай нещасних, відвідуй хворих, зовсім ні до кого не стався презирливо, вітай з приємністю, відповідай зі світлим об-личчям, до всіх будь прихильним, доступним, не хвалися сам, не зму-шуй інших говорити про тебе, приховуй, скільки можеш, свої пере-ваги, а в гріхах сам себе звинувачуй та не чекай звинувачень від інших. Не будь тяжким у виговоріннях, звинувачуй не скоро і не з пристрасним рухом, бо це — ознака зарозумілості, не засуджуй за малозначуще, ніби сам ти суворий праведник...” [10, с. 20-21]. Мудрі настанови щодо етики та етикету, спілкування й поведін-ки дав своєму та прийдешнім поколінням Володимир Мономах. У його „Повчанні” знаходимо: „...мати душу чисту та непорочну, тіло худе, бесіду лагідну і дотримуватись слова Господнього... при стар-ших мовчати, мудрих слухати, старшим коритися, з рівними собі і молодшими в любові перебувати, без лукавого умислу бесідуючи, а більше вдумуватися, не шаленіти словом, не засуджувати мовою, небагато сміятися, соромитися старших; ...поводитися благочестиво, навчити... очима управлінню, язику утриманню, розуму упокорюванню, тілу підкорянню, думці чистоту дотримувати, спонукаючи себе до добрих справ...; не забувайте того доброго, що ви вмієте, а чого не вмієте, тому навчайтесь... жодної людини не пропустіть, не привітавши її і не подарувавши їй добре слово...” [там само]. Во-лодимир Мономах підкреслював, що „правильне життя” людини досягається її „добрими ділами” Як бачимо, етика та етикет, культу-ра спілкування, поведінки і мовлення в цих джерелах подаються в єдності. Це саме простежується і в подальших пам'ятках історії та культури України.

У ті часи чи не найбільший вплив на людину, на її взаємини з іншими, на формування етики та культури спілкування мали центри духовної культури та духовні особи — мислителі. У XVII ст. в Україні, коли вже чітко окреслились ознаки української народності (територія, мова, економічна й культурна спільність, психічний склад), з'являються і перші центри освіти та культури (наприклад, Львівська братська школа та Острозька греко-слов'яно-латинська школа). У них виклада-ли граматику, арифметику, астрономію, риторику, діалектику, логіку, мистецтво. Ці заклади мали не лише освітню мету, а й формували культуру поведінки, мовлення та спілкування учнів.

3. Києво-Могилянська академія – історичний центр культури спілкування

Справжнім центром формування культурної, філософської та психологічної думки й утвердження етики та етикету, культури спіл-кування в Україні, на думку Т. Чмута, Г. Чайки, М. Лукашевича, І. Осечинської, стала Києво-Могилянська академія [10, 37, 38, 39]. Тут працювали видатні вихователі й мислителі, які зробили певний внесок в теоретичне висвітлення етики спілку-вання. Викладачі академії наставляли своїх учнів, що поведінка та культура спілкування кожної людини мають відповідати загальноприйнятим нормам і правилам. Вони вважали, що людина йде до себе, „відштовхуючись” від іншого, а від себе йде до іншого, пізнаючи в собі та в іншому все людське єство (єдину психологічну структуру, долю, мету) [10, с. 21]. Вони висловлювали ідею про те, що шлях до успіху у спілкуванні пролягає через пізнання себе та іншого, через використання етичних норм і правил, що притаманні лише гуманному суспільству.

Серед викладачів Києво-Могилянської академії працював учений, письменник, оратор, громадський діяч Феофан Прокопович. Він написав „Духовний регламент”, де критикував „князів церкви” за їхні зловживання та порушення моральних основ ритуалу. У курсі лекцій він доводив, як за допомогою етики, мистецтва слова й мистецтва спілкування можна впливати на людей і переконувати їх. Цікавим є розділ „Про почуття” з його книги „Риторика”, де йдеться про не-обхідність застосування етичних правил і норм поведінки в поєднанні з вимогами психології та риторики, розкривається вплив на відносини між людьми таких почуттів, як любов, радість, гнів, сум, страх, обу-рення та ін. [10, с.22]. Феофан Прокопович залишив нам учення про три стилі монологічного мовлення та спілкування:

- високий стиль має хвилювати людей, для чого треба викорис-товувати сильні емоції, величаві способи викладу своїх по-чуттів;

- квітчастий стиль має приносити насолоду, для чого необхідно вживати красиві способи викладу думки;

- низький стиль служить для повчання [там само].

Один з учнів академії, філософ і поет Григорій Сковорода, який увійшов до історії як людинознавець, підготував та прочитав курс „християнської доброчинності”, який можна назвати „християнським етикетом” [10, с. 22-23]. Він наголошував, що ритуальні норми та правила прино-сять користь суспільству та людині тоді, коли вони спираються на доброчесність. Він вважав, що суспільство, де кожен, спілкуючись з іншими, реалізує свої природні обдарування, можна побудувати тільки за допомогою освіти і самопізнання. Саме цьому мають слугувати, на його погляд, наука й культура. Для цього, як стверджував Г. Сково-рода, головне — пізнати в собі „справжню людину”. Це принесе щастя, бо корінь нещастя людини —