Спілкування було складовою розвитку культури людини й суспільства загалом, а етичні норми та психологічні механізми цьому сприяли.

4. Етика і культура спілкування на сучасному етапі

Комплексним вивченням процесу спілкування до почат-ку XX ст. наука не займалася, розглядалися і досліджувалися лише окремі складові цього фе-номена. Проте на початку XX ст. до цих проблем починають звертатися вітчизняні та зарубіжні вчені. Багатовимірну стимулюючу роль спілкування в житті людини належним чином почали усвідомлювати вчені різних галузей наук — теоретики та спеціалісти-практики.

Популярними стали поради аме-риканського спеціаліста Д. Карнегі про те, як поліпшувати спілкування та завойовувати собі друзів. Ці рекомендації мають не науко-ву, а переважно практичну цінність [15]. Вони стосуються технології спілкування і не розкривають його етичної та психологічної струк-тури й закономірностей. Водночас вони певною мірою допомагають діловим людям і всім, кого хвилює процес спілкування, хто відчуває у цьому труднощі.

До спілкування як наукової проблеми активно підійшли спе-ціалісти з етики, психології, філософії та інших галузей науки у 20-30-ті роки минулого століття. У їхніх працях зазначалося, що моральні цінності та норми формуються під впливом вищих, зокре-ма релігійних, цінностей або відповідають традиціям, звичаям і риту-алам свого суспільства.

На Заході у 30-ті роки зародилася школа „людських відносин”, її прибічники, розроблюючи складні економічні, фінансові питання, почали звертатися до етики, психології та соціології — наук про людську поведінку. На жаль, у радянській теорії й практиці нічого, крім жорсткого опору „підступам буржуазної ідеології” в галузі становлення „людських відносин”, не було напрацьовано, а намаган-ня деяких провідних учених апелювати до істини, до розуму при-звели до розгрому соціології та недооцінювання психології в нашо-му суспільстві, що завдало чималої шкоди [29, с.35-36].

Після 30-х років інтерес до проблем спілкування дещо зменшив-ся. Однак за останні десятиріччя вони знову притягли до себе ува-гу. Завдяки інтеграції економіки, зростанню політичної залежності одних народів від інших, розвитку засобів комунікації посилюється загальнолюдське начало в моралі. Добро, честь, обов'язок, провина, сором тощо — слова, які є в мовах усіх народів. Перед загрозою загальнолюдського знищення людина стала більше відчувати себе абсолютною цінністю. Це зумовило розвиток наук про людину, про її відносини з іншими. Зокрема, проблеми спілкування перетворилися на „логічний центр” усієї системи психологічної проблематики, що було пов'язано також з розвитком соціальної психології, поси-ленням її впливу на інші психологічні дисципліни [10, с.24-25].

З розвитком капіталізму відношення між етичними нормами та практичною діяльністю людей поступово змінюються. Якщо на пер-ших етапах зародження виробничих відносин до своєї професійної діяльності люди ставилися відповідно до прийнятих етичних норм (відповідальності, обов'язку, чесності), то з розвитком ринкових відносин виникають „ножиці” між етичними нормами та поведінкою людей на виробництві, між обов'язком людини та її ставленням до діла. А це позначилося також на культурі поведінки та спілкування [там само].

Останні роки характеризуються появою низки праць, де спілку-вання розглядається з різних точок зору. Нерідко в них по-різному розкривається зміст основних характеристик феномена спілкування, іноді неоднозначно трактуються категорії.

Спілкування тепер вивчають у взаємо-зв'язку з різними видами діяльності. У дослідженнях як вітчизня-них, так і зарубіжних учених найбільш детально описано ділове, зок-рема педагогічне, спілкування. Спрямованість цих досліджень прак-тична — досягти ефективності у професійній діяльності.

Несподіваним для багатьох відкриттям „організаційної культу-ри” як важливого інструмента управління господарством ознамену-валися 80-ті роки [10, с. 25]. Багато зарубіжних теоретиків назвали культуру, і передусім культуру спілкування, важливою складовою в боротьбі за успіх у бізнесі. Відомий американський спеціаліст у галузі управлін-ня Лі Якокка в монографії „Кар'єра менеджера” зазначає, що пси-хологія була для нього найціннішою з усіх університетських дис-циплін [23, с.48-49, 78-79]. Працюючи у сфері управління, він у спілкуванні з різними людьми частіше використовував знання з психології та етики, особ-ливо етики спілкування, аніж інженерні та економічні знання. Спілку-вання він вважає найкращим способом спрямувати енергію людей на досягнення поставленої мети.

У різні часи підходи до вивчення спілкування були не однако-вими. Якщо, наприклад, у психології в 20-60-ті роки його досліджували в контексті масових процесів, а потім — в онтогенезі, у взаємозв'язку з мовленням і вищими психічними функціями, то наприкінці 60-х — на початку 70-х років наука вивчала, як змінюється поведінка людей в різних ситуаціях безпосереднього спілкування, аналізувала різні засоби, зокрема невербальні характеристики та їхнє значення для сприймання однієї людини іншою, розглядала прикладні аспекти спілкування як цілеспрямований вплив [9].

Розвиток виробничих відносин стимулював учених і практиків до вивчення спілкування у зв'язку із становленням і розвитком осо-бистості. Саме на цьому шляху плідно об'єдналися позиції етиків і психологів. У науці відбувся так званий комунікативний поворот. Суть його — у переході від суб'єкта, який віддає перевагу моноло-гові, до суб'єкта, котрий прагне діалогу у спілкуванні та взаємодії з іншими людьми. Основну увагу зосереджували на засобах комунікації, особливостях контакту, комунікативних діях, видах взаємодії, зокрема, у конфліктних ситуаціях і під час переговорів. Іншими словами, у процесі цих досліджень частіше вивчали питан-ня, як спілкуються та взаємодіють суб'єкти, а не те, з приводу чого вони спілкуються. У різних концептуальних системах (біхевіоризм, гештальтпсихологія, неофрейдизм) спілкування аналізували за допо-могою основних положень цих систем. А тому