УДК [001.891+378](477)

В. М. ШЕЙКО

НАУКА ТА ОСВІТА НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ: КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ВИМІР

Розглядаються основні проблеми еволюці

ї науки й освіти в Україні років незалежності. Показано, що від рівня розвитку вказаних галузей як культурологічних складових багато в чому залежить не тільки сьогодення, а й майбутнє країни, її конкурентоспроможність.

Ключові слова: наука, освіта, країна знань, культурологічний вимір, незалежність, Болонський процес, кадри, інтелігенція, конкурентоспроможність, глобалізація.

Рассматриваются основные проблемы эволюции науки и образования в Украине в годы независимости. Показано, что от уровня развития указанных отраслей как культурологических составляющих во многом зависит не только нынешнее, но и будущее страны, ее конкурентоспособность.

Ключевые слова: наука, образование, страна знаний, культурологическое измерение, независимость, Болонский процесс, кадры, интеллигенция, конкурентоспособность, глобализация.

The main issues of evolution of science and education in Ukraine in the years of independence are examined. It is shown that not only the present-day state of the country but also its future depends on the level of the development of these branches as culturo- logical components.

Key words: science, education, a country of knowledge, cultur- ological dimension, independence, Bologna process, personnel, intelligentsia, competitive ability, globalization.

У статті зроблена спроба через аналіз стану еволюції науки і освіти показати культурологічний вплив на ефективність розвитку незалежної України. Адже саме культура, рівень її розвитку багато в чому визначають перспективність та конкурентоспроможність країни. З іншого боку, саме наука та освіта є одними з фундаментальних складових культури суспільства.

Нині, коли в умовах глобалізації інформаційне суспільство потребує побудови країни знань, у незалежній Україні точиться боротьба за реформування науки й освіти як основних складових культури суспільства. І хоча зовні, начебто, наявні певні позитивні зрушення в указаних галузях, насправді ж існують величезні труднощі, продовжується падіння престижу науки й освіти, їх конкурентоспроможності, від чого мірою залежить не стільки сьогодення, скільки культура та майбутнє незалежної України.

Останнім часом усе більше вчених приділяють увагу цьому питанню [4; 6-10].

У сучасних умовах інформаційного суспільства, коли економіка знань домінує, роль науки й освіти кардинально зросла [4, с. 42].

Можна без перебільшення назвати ХХ ст. століттям тріумфу культури, науки та освіти. Досягнення ядерної фізики, молекулярної генетики і генної інженерії, органічної хімії, наук про Землю, космонавтики, матеріалознавства, електроніки, кібернетики і багатьох інших наук загальновизнані. Є всі підстави стверджувати, що ХХІ ст. стає не менш результативним, особливо в галузі біології, кібернетики та інформатики. На базі успіхів фундаментальної науки створюються новітні технології. Тільки на найближчі 30 років передбачається, зокрема, створення 85 нових технологій, можливість появи яких на певний термін перевищить 60% виробництва. Набувають поширення комп'ютери, які поєднують у собі телевізор, телефон і передачу відеозображення, гібридні двигуни, що об'єднують електричний двигун і двигун внутрішнього згоряння. Планується масове використання генної теорії для лікування спадкових захворювань. Почала реалізовуватись ідея щодо світової енергії, яка вироблятиметься з використанням відновлювальних джерел енергії. Збільшилась чисельність жителів розвинутих країн, які мають доступ до засобів світової інформаційної супер- магістралі. Майже половина закупівель у США у 2019 р. здійснюватиметься за допомогою комп'ютерних мереж. Зрештою, передбачається подальше опанування космічного простору тощо [14].

На жаль, у більшості цих наукових і технічних розробок не братимуть участі українські вчені. Наука та освіта України досить швидко втрачає свої можливості й шанс наздогнати передові країни, якщо владні структури та самі вчені й освітяни не здійснять кардинальних реформ для її порятунку.

На сьогодні, як відомо, у передових країнах світу найефективніші національні господарські системи побудовані в розрахунку на масове виробництво з використанням загальносвітових знань, практичного досвіду та інформації. До того ж, у цих країнах інновації відіграють головну роль у виробництві продукції. Цей процес супроводжується високим ступенем насиченості продуктивних сил дослідниками і розробниками нових технологій. У Чехії, наприклад, на 10 тис. зайнятих у промисловості доводиться 23 дослідники, в Угорщині — 29, Польщі — 34, Німеччини — 61, Фінляндії — 94, Японії — 96 [15].

З іншого боку, в Україні, яка на час проголошення незалежності мала середньоєвропейський рівень кадрової наукоємності, тільки за десять років незалежності чисельність працівників наукових організацій скоротилася у 2,3 рази, зокрема докторів і кандидатів наук у 2,5 рази. Якщо ж аналізувати сучасний стан справ, то картина буде ще невтішнішою.

Як суб'єкти наукової діяльності в Україні нині фактично функціонують три групи закладів: Національна та галузеві академії наук, відомчі науково- дослідні центри та ВНЗ. Останні, за деяким винятком, зовсім не займаються, або частково й мало займаються науково-дослідницькою діяльністю. Реальний же ефект утілення наукових розробок у виробництво з певним результатом мають лише поодинокі ВНЗ України.

Обсяг наукових досліджень у ВНЗ України становить у фундаментальній сфері 11%, у прикладній — 15% від усього обсягу наукових розробок країни. Окрім того, державне фінансування науки у ВНЗ в останні роки майже відсутнє. Так, у 2009 р. державне асигнування на вузівську науку становило в українських ВНЗ 6% [13; с. 13].

До того ж погіршується загальна картина складу наукових кадрів. Так, наприклад, триває деформація загальної структури наукових кадрів за напрямами діяльності, віком, рівнем кваліфікації. Викликає занепокоєність вікова структура українських учених. Адже середній 70-річний вік перевищили не тільки академіки, але й членкори та директорський