впливають одна на одну, часом ворогують різні системи (співіснування в одному й тому ж суспільстві сільської фольклорної, елітарної та міської масової культур найбільш характерний приклад). Недовго й розгубитися в цій різноманітності. Для людини, що виросла на фольклорі, може видатися «чужим» класичне мистецтво. І, навпаки, рафінований споживач елітарної культури може гребувати «примітивним» мистецтвом. «Серйозні» митці зневажають розважальну стихію на зразок «попси». Але «розважальна» стихія теж має право на існування: масова культура явище закономірне, поки вона не переростає в контркультуру В умовах постійного змішування рас і націй, класів і прошарків, різнорідних традицій і нових, експериментальних форм культурного життя багатьом важко зберегти як почуття належності до якихось коренів, так і самостійність власного судження й вибору.
Висновок такий: вибаглива й чутлива людина не може жити без сімейних або національних коренів культури, але не може й задовольнятися повторенням досвіду пращурів. Проблема полягає в особистому виборі, бо ніхто не може позбавити людину права і на справжній культурний пошук, і на вибір його сурогату. Породжена «глобалізмом» розважальна псевдокультура, глибоко обивательська за своєю природою, є таким само гальмом для розвитку особистості, як і застарілі консервативні традиції, що сформувалися в ізольованих глухих кутах світу, що на очах щезає.
Варто процитувати слова одного з батьків української національної ідеї М.Драгоманова, який казав, що в Петербурзі він воліє бути «росіянином», у Парижі «французом», але водночас вважає, що його рідний народ має повне право на розвиток власної мови та культури.
Можна зробити висновок: якщо раніше спостерігалася довготривала взаємоізольованість культур або боротьба між ними за панування, то в сьогоднішньому світі все міцніше утверджується ідея рівноправності культур. Кожна з них сприймається як неповторний національний досвід окремого народу або своєрідне переживання ним загальнолюдських культурних парадигм. Це особливо помітно в нашій багатонаціональній Буковині, народи якої здавна збагачували одне одного й мирно обмінювалися культурними досягненнями.
Гасла на зразок «Україна для українців» неправомірні, бо територію України з доісторичних часів заселюють найрізноманітніші народи румуни, євреї, поляки тощо, які так само є автохтонами (споконвічними жителями) цієї землі. Природний у своїх вихідних посиланнях націоналізм, який обороняє права власного народу та його культуру, не мусить переростати в людоненависницький нацизм штучне й насильницьке піднесення власної культури й приниження або й нищення чужих культур. На жаль, у нас одне переростає в друге невловимо й фатально й провокує усе нові хвилі агресії.
«І чужому научаймось, й свого не цураймось», писав поет. Та сприйняття явищ світової культури вимагає чималої духовної роботи як умови розвитку власного «я». Слово за нашою освітою...
Література:
Абрамович, С. Біблія як форманта філологічної культури / С. Абрамович. К. ; Чернівці, 2000.
Абрамович, С. Д. Культурологія / С. Д. Абрамович, М. С. Тілло, М. Ю. ЧІкарькова. К., 2004.
Арутюнов, С. А. Народы и культуры: развитие и взаимодействие / С. А. Арутюнов. М., 1989.
Бабій, М. Ю. Свобода совісті: філософськоантроиологічне і релігієзнавче осмислення / М. Ю. Бабій. К., 1994.
Геллнер, Э. Нации и национализм / Э. Геллнер. М., 1991.
Горбач, Н. Я. Культура міжнаціонального спілкування / Н. Я. Горбач. Львів, 1990.
Элиаде, М. Священное и мирское / М. Элиаде. М., 1987.
Ліндсей, Дж. Коротка історія культури: В 2 т. / Дж. Ліндсей. К., 1995.
Мень, А. Культура и духовное восхождение / А. Мень. М., 1986.
Полікарпов, В. С. Лекції з історії світової культури / В. С. Полікарпов. К., 2000.
Фукуяма, Ф. Великий Разрыв / Ф. Фукуяма. М., 2003.
Spybey, Т. Modernity and globalization in the structuring of civil society / T. Spybey // Международный семинар «Динамизм социальных процессов в постсоветском обществе». Луганск; Цюрих ; Женева, 2001.
Одержано 5 жовтня 2010 року