Наступна, четверта, особливість полягає у співвідношенні об'єктивних якостей дійсності та особливостей внутрішнього світу людини. Вищим ступенем розвитку реальності є її соціальна форма, а її носієм – людина як сукупність суспільних відносин. Естетичний ідеал суспільства, який відбивається через людину в чуттєвих формах, втілює у собі головні, визначні суспільні відно-сини даного суспільства. Тому естетичний ідеал – це діалектич-на єдність об'єктивного та суб'єктивного.

Об'єктивне зумовлюється тим, що ідеали народжуються і ре-ально існують у самій дійсності як тенденції суспільного роз-витку незалежно від ступеня їх усвідомлення (ступінь усвідом-лення виявляє зв'язок з конкретно-історичними обставинами).

Суб'єктивне визначається якостями цілей, ідей, носіями яких виступають певні суспільні сили, здатні побачити наявність та-ких тенденцій життя у зародженні, усвідомити їх і сприяти тому, щоб через мистецтво, яке вони створюють, або інші види творчості ці тенденції зрозуміла більшість.

Особливістю естетичного ідеалу є й те, що він (як будь-який соціальний, наприклад соціально-політичний, ідеал) визначає пер-спективу розвитку суспільства, його інтереси та потреби, а та-кож інтереси та потреби окремої людини. В.Г. Плеханов нази-вав ідеал дійсністю наступного дня, коли здійснюється синтез сьогодні та завтра.

Специфіка естетичного ідеалу виявляється в особливих зв'яз-ках з суспільними та моральними ідеалами людини та суспіль-ства, що відтворюється в історичному характері естетичного іде-алу. У свою чергу, естетичний ідеал зумовлюється обставинами матеріального життя суспільства, умовами соціального суспіль-ного буття, розвитком естетичної діяльності та мистецтва. Цей взаємозв'язок рельєфно виступає у порівнянні конкретно-істо-ричних типів естетичного ідеалу, наприклад античного та серед-ньовічного. Античний естетичний ідеал втілює уявлення про досконалу, ідеальну людину, яка є синтезом прекрасного зовні-шнього (тіло, обличчя тощо) та внутрішнього (думки, почуття, наміри). Середньовічний ідеал декларує відторгнення від дійсності.

Ідеал – Бог, що втілює абсолютну довершеність, його не може досягти окрема людина, але при цьому кожен повинен прагну-ти до досягнення недосяжного ідеалу все життя.

Подальші зміни змісту естетичного ідеалу можемо простежи-ти, аналізуючи його відтворення в скульптурних зображеннях міфо-логічного Давида. Якщо «Давид» Донателло ще зберігає в собі риси середньовічного способу осмислення людини, де акцент ро-биться на внутрішньому, духовному, то «Давид» Мікеланджело настільки красивий фізично , як і духовно. У Новий час віднайде-на в добу Відродження гармонія між тілом і духом, подібна Бо-гові людина губиться, «Давид» Берніні – втілення бентежної людини, яка опинилися в епіцентрі боротьби зовнішніх та внутрішніх сил, що перекручують та спотворюють її. Від арис-тократичного достоїнства та мужньої впевненості у своїх силах не залишається нічого, тому «Давида» Берніні часто називають «плебейським Давидом». Дпофеоз відчаю невпевненості в собі і безнадійності буття людини у XX ст. символізує «Давид» Дж. Макку.

Естетичний ідеал за певних історичних обставин спрямова-ний не у майбутнє, а в минуле, що складає ще одну особливість естетичного ідеалу (наприклад ідеалізація вітчизняної історії XVI–XIX ст.). Завдяки своїй почуттєво переконливій формі ес-тетичний ідеал сприяє утворенню міфів у свідомості людини чи суспільства і у такий спосіб неначе заступає цю дійсність. 'На-приклад, радянський кінематограф ЗО–50-х років (фільми «Сви-нарка та пастух», «Багата наречена», «Світлий шлях» тощо) ство-рював подобу веселого та легкого життя поряд з тим, що дійсно відбувалося навкруги.

У суспільстві естетичний ідеал виконує такі функції: мобілі-зує людську енергію почуттів та волі, вказуючи напрям діяль-ності; створює можливість випереджати дійсність, зазначаючи тенденцію майбутнього; виступає як норма, зразок та як необхід-не (те, що має бути), є вищим об'єктивним критерієм оцінки всього, з чим зустрічається людина у навколишньому світі, всьо-го, що знаходиться у сфері її інтересів. У естетичному ідеалі об'єднуються реальне та ідеальне. Завдяки цій здатностей діа-лектичне поєднувати у собі ідеальне та реальне людина оцінює дійсність та визначає її естетичну цінність.

Отже, естетична свідомість виникає не на суто природній та не на двох окремих – природній ті соціальній – підставах, а тільки у процесі суспільно-історичної практики, яка має на меті перетворення буття за законами краси.

Естетична свідомість відтворює творчу сутність суспільно-тру-дової діяльності людини в усьому різновиді форм прояву, у тому числі й у мистецтві.

Висновки

Потреби людей у створенні досконалого, піднесеного, що да-вало 6 їм духовну насолоду, викликали до життя мистецтво та естетичну свідомість. Специфіка естетичної свідомості визна-чається її предметом, художньо-образним способом відображен-ня дійсності і функціями. Це відображення здійснюється на буденно-психологічному та духовно-теоретичному рівнях. В ос-нові естетичного ставлення людини до світу, її естетичної ак-тивності лежить соціально-культуротворча діяльність, яка не може обмежуватись сферою художньої творчості, а має поширювати-ся на всі сфери суспільного життя.