Принцип колегіальності в медицині
Саме медицина в кращих своїх моральних зраз-ках і намаганнях концентрує й наочно уособлює кон-цептуальні принципи та засади професійної колегі-альності, тобто фахової взаємоповаги, порозуміння та водночас вимогливості до практичної роботи лікарів заради інтересів хворого. На важливості шанобливого ставлення лікаря до знань та навичок більш досвідче-ного колеги наголошує Гіппократ у своїй класичній "Клятві". Цей постулат лікарювання красномовно за-уважено й у "Факультетській обітниці" молодих вітчиз-няних лікарів перед початком самостійного шляху. Варто зазначити, що принцип колегіальності загалом ґрунтується й проголошує повагу до будь-якої думки в процесі надання медичної допомоги (скажімо, під час консиліуму), незалежно від офіційного статусу лікаря. Власне, консиліум — то не обов'язково зіткнення про-тилежних міркувань трьох-чотирьох спеціалістів або якийсь формальний акт чи процедура.
Вельми цікавим нам здається уривок зі спогадів славнозвісного академіка Миколи Дмитровича Стра-жеска. Він згадував історію видатного клінічного від-криття — одного із перших прижиттєвих діагнозів тромбозу вінцевих судин, тобто перших щаблів учен-ня про інфаркт міокарда та ішемічну хворобу серця ще в період, коли не застосовувалась ЕКГ. Цей епізод М. Стражеско наводить, розповідаючи про свого вчи-теля, генія світової терапії, професора Василя Парме-новича Образцова.
"Звичка в Образцова була така. Прийшовши до терапевтичного відділення в Олександрійській лікар-ні (нині Центральна міська клінічна лікарня в Києві у районі Бессарабського ринку — Авт.), він в інтерна насамперед запитував, скільки є нових хворих, на що вони хворіють, і відразу йшов до них. Одного разу він наблизився до пацієнта, який потрапив до лікарні з приводу жорстокого болю в ділянці груднини. Сві-домість його була потьмарена, пульс майже не про-мацувався. Образцов сів напроти, почав спостеріга-ти, потім досліджувати, слухати. Він запитав інтерна: "Як ви гадаєте, що у хворого?" Той, як кажуть, бовк-нув: "Ревматизм груднини". Образцов примружив лі-ве око (це була його манера) й продовжував сидіти біля хворого, нічого не кажучи. Скепсис на його об-личчі проглядався чітко.
Начебто про себе я зауважив: "А може то заку-порка вінцевих артерій серця?". Образцов крутнувся здивовано, подивився на мене й сказав: "Ви, мабуть, вгадали".
Запам'ятаємо цю дивовижну височінь колегіаль-ності. Великий лікар погодився з думкою молодшо-го колеги. Відтак, у клініці В. Образцова справді па-нували товариськість, пильна увага до припущень і наукових осяянь. Отже, маємо діагностичний успіх на тлі колегіальної згуртованості!
Таким чином, колегіальність у медичному колекти-ві є одним із наріжних принципів, які регулюють вза-ємостосунки між співробітниками. Колегіальність — це співробітництво і єдність, довіра й взаємоповага у вирішенні складних питань діагностики, патології та лікування хворих.
На жаль, у клінічній практиці зустрічаються непо-одинокі випадки прикрого нехтування даним профе-сійним принципом з боку як лікарів, так і середнього медичного персоналу. Частіше колегіальність пору-шують деякі молоді лікарі-кар'єристи, які в гонитві за "авторитетом" чи зиском поступаються принципами добропорядності щодо товаришів по роботі. Не може бути ніякого виправдання таким лікарським вислов-люванням, як, наприклад: "Вам встановили помилко-вий діагноз", "Вважайте за щастя, що потрапили на лікування до мене" тощо. Свідоме чи навіть легко-важне, випадкове паплюження професіоналізму ко-леги шкодить і справі, й пацієнтові. Адже чи буде від-відувач такого лікаря й надалі вірити в медицину?
Напевно, ні. Отже, штучні методи самореклами й ствердження свого "авторитету" згубні хоча б тому, що будуються на аморальній основі.
Натомість вслухаємося у формулу відомого хірурга-гуманіста Поділля Людвига Івановича Малиновсько-го, яку наводять у книзі "Лікарі-вінничани" О. Голя-ченко й В. Чорний. Л. Малиновський, який збудував у Вінниці губернську земську лікарню й оперував безліч разів, не брав із хворих жодної копійки. Ха-рактеризуючи свою хірургічну діяльність, він якось зауважив: "Оскільки я неодноразово мав щастя до-магатися одужання, правда, як виняток, при захво-рюваннях, які колеги оцінювали як безнадійні, то й не відступлю від звички оперувати всіх у межах ана-томічної досяжності й не таких, що агонізують".
Зверніть увагу на те, що, незважаючи на винят-кові хірургічні перемоги, Л. Малиновський не ганить колег ...
Становлення авторитету лікаря — це тривалий і копіткий процес, що потребує витримки, самовдо-сконалення й навіть самопожертви. Згадаємо відомо-го лікаря-інтерніста, засновника провідної російської терапевтичної школи, окрасу світової науки Сергія Петровича Боткіна. Любові й поваги колег та хворих він домігся виснажливою працею. Врешті-решт, вона призвела до тяжкої "ангіни пекторіс" у видатного лі-каря й передчасної його смерті. Та жодного разу він не поступився своїм обов'язком.
Взірцевим було ставлення професора С. П. Бот-кіна до молодих колег. Це доводить його промова на урочистому акті у Військово-медичній академії 7 грудня 1887 р. "День, коли держава й суспільство приймають у своє середовище нових співробітників на загальну користь, — зазначив С. П. Боткін, — увін-чується публічними урочистими зборами всіх членів академії, її учнів, її почесних членів й почесних гос-тей, з участю близьких і рідних вихованців. За дав-ньою академічною традицією, конференція академії доручає одному із професорів виголосити промову з цього приводу. У цьому році таку честь надано мені.
Маємо перед собою молодих товаришів, які роз-починають практичну діяльність, стоячи перед сус-пільством, де будуть працювати нові сили, я набрався сміливості викласти перед високоповажним зібран-ням загальні основи клінічної медицини, що склалися в мене ...".
"Молоді товариші... Нові сили ... Високоповажне зібрання ..." — Так звертається С. П. Боткін до юних колег ...
Вельми цікавими в сенсі унормувань моральності лікаря в колективі нам здаються роздуми відомого львівського вченого-онколога професора Анатоля Іва-новича Гнатищака. У статті "Психологія основ хрис-тиянського світогляду, зокрема етики" (Медична га-зета України.