Етикет наслідує кращі моральні принципи, норми, звичаї, традиції поведінки та культуру спілкування всіх народів. Вони є загально-людськими або притаманними певному народові. Наприклад, японець, як правило, у спілкуванні не вживає заперечення "пі". Те, як вій вклоняється під час зустрічі, залежить від статусу особи, з якою він вітається: чим вищий статус особи, тим нижчим буде уклін. Деякі з правил етикету, що спочатку були звичаєм лише одного народу, по-ступово стають надбанням усього людства (наприклад, з Древнього Китаю та Японії - прояв поваги до старших за віком людей, з Древнього Риму - звичай гостинності).

В Америці у 1946 році було створено Інститут етикету. Його зас-нувала Емілія Поуст, "перша дама етикету", як її назвали тоді. Цей інститут мав па меті зберегти традиції, розвинути нові форми пове-дінки та поширити їх у суспільстві. Створивши нормативний курс етикету, Емілія Поуст постійно вдосконалювала його, аналізуючи нові явища ділового життя, нові форми поведінки людини в бізнесі й суспільстві. Тим самим вона констатувала, що етикет, як і саме життя, є постійно змінюваною системою, а не чимось застиглим, встановле-ним раз і назавжди. Її рекомендації щодо ролі етикету в ділово-му житті стали поширюватися і поза межі Америки. У різних краї-нах стали приділяти дедалі більше уваги етикету, аби досягти ус-піху в переговорах, залучити клієнтів до ділових стосунків, створи-ти привабливий імідж.

В україні письмові настанови про те, як слід поводитись у суспільстві, з'явилися майже одночасно з розвитком писемності. Зви-чайно, па зовнішні форми поведінки людей, їхні манери та уподо-бання, поведінку в оточенні інших впливали умови життя. Тому й прані поведінки та етикету різнилися, скажімо, в дворянському колі та селянській хаті. Дворянських дітей з дитячих років вчили етикету гувернери. Правила доброго тону нерідко були творчістю самих людей , штучно привнесеними, а тому їх треба було спеціально вивчати правила пристойної поведінки, що зародилися в надрах загальнолюдської культури, були притаманні всім людям і передавалися з покоління в покоління

2.1.3. Моральні основи етикету

Моральною основою етикету є правил;; співжиття людей, які їм забезпечують умови для нор-мальної громадської та особистої життєдіяльності. Ці норми вира-жаючи природне прагнення людини до встановлення з іншими справді людських стосунків, що базуються па взаємоповазі, гуманності та спра-ведливості. Причому саме спілкування між людьми сприяє їхній здатності відчувати та співчувати, переживати та співпереживати, бути совісними, милосердними, доброчесними та порядними. Завдяки со-ціальному та моральному прогресу відбувся перехід від ритуалізованого стереотипу поведінки до розвиненої раціоналізованої моти-вації, де головну роль відіграє моральна рефлексія, тобто осмислен-ня своїх дій та вчинків.

Правила етикету залежать від певних сторін моральної культури особистості. Вони значною мірою відбивають її суть, тобто мотиви, потреби, цілі, установки тощо. Крім того, моральна сторона етикету тісно пов'язана з естетичною.

Безпосередньо з мораллю пов'язані такі норми етикету, як ввічли-вість (уміння поводитися чемно), тактовність (уміння дотримувати-ся певної міри у відносинах з людьми), коректність (уміння пово-дитися, не принижуючи гідність інших), вихованість (уміння пово-дитись пристойно будь-де). Часом чуємо, що якусь людину назива-ють інтелігентною чи порядною. Ця людина має начебто внутрішню межу, яку не може переступити, вона за будь-яких умов (незалежно від статі, віку, посади і т. інших не втратить рівноваги далека від заро-зумілості, пихатості, роздратованості, вередливості, умикатиме таких ситуацій, коли можна принизити підлеглого, буде з ним ввічливою, тактовною, коректною, ніколи не виявить брутальності. Інтелігент-ність - це категорія моральна, рівень якої визначається не освітою, а культурою.

Людина протягом життя перебуває "у стані становлення", розвитку. Ще в дитинстві вона засвоює певні моральні норми та прави-ла етикету. Проте потім її поведінка змінюється залежно від умов життя. Певною мірою це залежить також від індивідуальних особли-востей людини — темпераменту, характеру, здібностей.

Той, хто не сприйняв етичних норм і правил етикету, не засвоїв техніку гуманного спілкування, стає мікро-агресором; припускаючись грубощів, може легко .принизити іншого, спрямовує на нього своє роздратування. Такі люди можуть, врешті-решт, стати соціальне небезпечними.

Звичайно, критерії поведінки людини закладаються в певному середовищі, залежать від способу її життя. Проте більшість норм і правил сучасного етикету мають універсальний, загальнолюдський характер, поширюються па всі соціальні групи й прошарки в суспільстві.

При універсальному характері етикету є певні особливості його прояву в сім'ї, в громадських місцях, па роботі. Далі розглянемо особ-ливості службового етикету в єдності зі службовою етикою, оскільки лише за такої умови вони є плідними, бо сприяють ефективності взаємодії керівника і підлеглих, співробітників між собою, пра-цівників будь-якої установи з клієнтами.

2.2 Службовий етикет та правила поведінки службовців

2.2.1. Службовий етикет і його правила

Оскільки ми розглядаємо проблему ділового спілкування, то з усього кола питань про етикет виберемо правила, що стосуються сфери службових взаємовідносин.

Службовий етикет - це сукупність найдоцільніших правил по-ведінки людей па виробництві, у будь-якій організації (тут і далі під слоном "Організація" в сучасній етиці, психології, науці управління розумної ь будь-які форми спільної діяльності людей — фірму, за-вод, установ), інститут, концерн, фабрику