Етика та культура спілкування в пам’ятках історії та літератури

ЗМІСТ

1. Проблеми етики і психології спілкування в історії філософської думки

2. Традиції спілкування в пам’ятках історії та літератури

3. Києво-Могилянська академія – історичний центр культури спілкування

4. Етика і культура спілкування на сучасному етапі

Висновки

Список використаної літератури

1. Проблеми етики і психології спілкування в історії філософської думки

Проблеми етики і психології спілкування завжди цікавили людство. Як зазначається в колективній монографії під редакцією В.Н. Лавриненка „Психологія і етика ділового спілкування”, морально-психологічні властивості людей, що характеризують їх як суб'єктів спілкування, відзначаються вже у висловах древнього китайського мислителя Конфуція і давньогрецьких філософів Сократа, Платона, Аристотеля й інших, а також у висловлюваннях мислителів наступних історичних епох, у тому числі Нового часу, таких, як голландський філософ Спіноза й англійські філософи Гоббс і Локк, а також французькі просвітителі Вольтер, Руссо, Гольбах, Гельвецій та інші [34].

У зазначеній монографії відмічається, що ще Конфуцій (551—479 до н.е.) звертав увагу на такі моральні якості людини, що роблять його приємним і корисним у спілкуванні, як почуття обов'язку стосовно інших людей, повага до них, особливо до старших за віком, виконання встановлених у суспільстві норм і правил поведінки, що дозволяє підтримувати порядок і гармонію в суспільстві.

Давньогрецький філософ Сократ (469—339 до н.е.) обґрунтував вчення про норми моралі і моральну свідомість людей як головний фактор їхнього спілкування між собою. Він вимагав логічного обґрунтування положень етики, а їхнє розуміння розглядав як основну умову морального удосконалювання кожної людини.

Учень Сократа Платон (427—347 до н.е.) вважав, що спілкування між людьми повинне будуватися на основі таких чеснот, як справедливість, розважливість, благочестя, дотримання моральних норм. Він звертав увагу на способи ведення бесіди, відбив багато тонкощів діалогів різних співрозмовників, показав залежність спрямованості мислення людей від характеру і змісту їхнього спілкування. Говорячи про те, що душа міркує і розмовляє сама із собою, Платон по суті справи порушує питання про внутрішню мову людей. Це одне з важливих питань сучасної психології, у тому числі психології ділового спілкування. Заслуговують на увагу погляди Платона на усвідомлені і неусвідомлені мотиви поведінки людей, аналіз яких досить актуальний у даний час.

На психологічні властивості особистості вказував і Аристотель (384—322 до н.е.). Він характеризував людські здібності як функції душі, міркував про психологічні риси характеру людини, його розумові асоціації, про доцільний характер його поведінки і діяльності.

Як зазначається в цитованій роботі, філософ Нового часу голландець Бенедикт Спіноза (1632—1677) у своїй „Етиці” підкреслює роль людської індивідуальності, що характеризує насамперед внутрішній світ людини, що виявляється в тих або інших його психологічних станах — афектах. Такими є, наприклад, любов, радість, співчуття, гнів, ревнощі, ненависть, спонукання до чого-небудь і т.д. Разом з тим Спіноза вказував на причинну обумовленість людської поведінки об'єктивною необхідністю, що, однак, не знімає відповідальності з людини за те, що він робить [34]. Усе це також досить актуально й у наші дні.

Англійські філософи Томас Гоббс (1588—1679) і Джон Локк (1632—1704) намагалися показати, що суспільна мораль і мораль особистості взаємозалежні і обумовлюються обставинами життя людей і їхніх інтересів. Інтереси людей визначають характер і зміст спілкування між ними, — писали вони [там само].

Ці ідеї дістали докладне обґрунтування в роботах французьких просвітителів XVIII в. Поля Анрі Гольбаха (1723—1789) і Клода Адріана Гельвеція (1715—1771). На обумовленість моралі людей їхнім життєвим досвідом указував Вольтер (1694—1778), відзначаючи, що критерієм моральності вчинків є їхня корисність для суспільства.

Досить актуальні сьогодні висловлення Жан Жака Руссо (1712—1778) про ролі почуттів і природних інстинктів людини в його поведінці. Це ж можна сказати про вчення німецького філософа Іммануіла Канта (1724—1804) про обов'язок як основі моральності і про моральний закон [20].

Багато ідей мислителів минулих епох мають пряме відношення до проблеми міжособистісного спілкування людей, у тому числі їхнього ділового спілкування. Так, одне з фундаментальних положень теорії міжособистісного спілкування вказує, що різного роду психічні стани людей багато в чому визначаються змістом їхньої моральної свідомості і як би укладають його в собі [16]. Тому вивчення дисципліни психології і етики спілкування припускає осмислення з позицій сьогоднішнього дня тієї теоретичної спадщини в галузі психології і етики, що може сприяти більш глибокому розумінню проблем, які мають до неї пряме відношення, і їх більш змістовному аналізу.

2. Традиції спілкування в пам’ятках історії та літератури

Традиції спілкування українського етносу найбільш вдало узагальнені в курсі лекцій „Етика ділового спілкування”. Зокрема, зазначається, що спілкування як процес і продукт життєдіяльності людей має багате минуле, а як результат наукових досліджень — коротку історію. Багато цінного й цікавого про етику та етикет, культуру спілкування та поведінки знаходимо в пам'ятках історії й літератури, зокрема в українських джерелах [10].

Одним із перших описав спілкування на території нинішньої України ще у V ст. до н. е. Геродот. Він розповідав, як наші пращури спілкувалися при світлі вогнища, „казали казку”, „баяли байку” [10, с.19]. Цікаві свідчення того, як у далекі часи жили люди, як вони захищали свою землю, як розвивали ремесла і, звичайно, як спілкувалися, дає Велесова книга, або „Скрижалі буття українського народу”, — збірка поліських пам'яток V-ІХ ст. [10, с.20]. Узагалі слово для людей було вагомою час-тиною життя, через нього вони доходили згоди й розв'язували свої життєві проблеми.

Уже тоді встановилися певні звичаї та традиції, що регулювали життя членів