1.Ввічливість — основа етикетного спілкування
В Україні завжди високо цінувалася ввічливість у ставленні до людей. Про це, зокрема, свідчить чимало слів на позначення цієї якості: ввічливий, вихований, ґречний, запобігливий, лю-б'язний, обхідливий, поштивий, приеігіний, уважні""-, чемний, шанобливий... Цю низку синонімів суттєво доповнюють олова, запозичені з ітглтіх мов: галантний, делікатний, коректний, куртуазний, тактовний тощо. Головним у цій низці є слово ввічливий — "який дотримується правил пристойності, вияв-ляє уважність; чемний". Інші синоніми називають різні від-тінки ввічливості. Скажімо, люб'язний — це "уважний, привіт-ний до кого-небудь", тактовний — "який володіє відчуттям міри, такту".
Ввічливість — це чемність, дотримання правил пристойності у вчинках і в мовленні, вияв вихованості. Це основа етикетної поведінки, невід'ємна ознака нормальних взаємин між людьми.
Ще великий князь Володимир Мономах (1053—1125) у сла-ветному "Поуттенні", звертаючись до своїх дітей та всіх, хто слухатиме цю його "грамотицю", радив: "при старших годить-ся мовчати, премудрих слухати", "бесіду вести без лукавства, а щонайбільше розумом вбирати", "не лютувати словом, не гань-бити нікого в розмові", "брехні остерігатись", "не проминути ніколи людину, не привітавши її, і добре слово їй ійолиги". По-дібно міркували люди в інші часи та в інших краях. Іспанський філософ XVII ст. Бальтасар Грасіан писав: "Грубість шкодить усьому, і::зіть справедливому і розумному, люб'язність усе скрашує: позолотить "ні", підсолодить істину, підрум'янить навіть старість. У всіх правилах важливо "як"...". Оце "як" — як сказано, написало, поглинуто, відреаговано, як сидимо, вітаємось, їмо, жестикулюємо тощо — для культури спіл-кування має першорядне значення. Дуже часто саме від.нього залежить успіх чи неуспіх контактів між людьми.
Традиційно розрізняють внутрішню, глибинну, і зовнішню, поверхову, культуру. Протиставляються, з одного боку, духовні багатства людини, її моральність, а з другого — дотримання норм пристойності. Бґ'.іперечно, суспільно вартісною є людина з багатим духовним світом, високою моральністю, розвиненим почуттям справедливості, громадянського обов'язку тощо. Про-те жодна з цих цнот не підкаже людині, як, наприклад, цілу-вати дамі руку чи як поводитися на фуршєті. Людство легше любити, ніж конкретну людину, тому часом носії "високої куль-тури" нізащо не поступляться літній людині нижньою поли-цею в купе потягу і не допоможуть їй винести валізу з вагона. Внутрішня і зовнішня культури мають органічно поєднувати-ся, гармонійно доповнюючи одна одну.
Ввічлива лгсдина не буде говорити непристойні речі або ж по-рушувати теми, що через певні причини можуть бути неприєм-ними для співрозмовника, наприклад, із лисим про зачіски, з бездітним — про дітей, з людьми, які мають фізичні вади, — про конкурси краси тощо. Вихованість і природний такт не дозволять кепкувати з дефектів чийогось мовлення, з манери говоріння, наділяти людей образливими прізвиськами, лихо-словити щодо незвичних імен і "неестетичних" прізвищ. Ґреч-ність вимагає ніколи не згадувати про те негативне, в чому людина не винна. Чемний спілкувальник не питатиме про вік жінки, сімейні таємниці, хвороби, нещастя, не цікавитиметь-ся чужими доходами й витратами, не рахуватиме гроші "в чу-жій кишені". Водночас він не надто посвячуватиме інших людей у свої проблемі: — не розповідатиме про те, що їм нецікаво слухати і не потрібно. Тактовна людина не висміюватиме інших люднії як приватних осіб, не обговорюватиме їх "поза очі", не повчати:,,"., і;., "читатиме мораль", не впр:лвлятимсті>ся в ущип-ливості, не підштрикуватиме папівзавуальованийш натяками, порівняннями, метафорами на зразок 3 цією валізою обережно, як із родичеві: вона із свинячої шкіри!
Ввічливі люди знають, що мовчати з розумним виглядом і кривою посмішкою, коліт запитують, ще непристойніше, ніж просторікувати, коли не питають. Ґречній людині відомо, — і цим вена керується, — що не можна говорити все, іцо я про неї (нього) знаю і думаю, принаймні тому, що дурні думки на-відують усіх людей, але тільки дурні висловлюють їх уголос, Якщо ввічлива людина позбавлена почуття гумору, вона не дра-туватиме присутніх вимученими власними або, частіше, чужи-ми дотепями й "бородатими" анекдотами та не буде сама з них реготати.
Вихована людина не відповідатиме грубістю на грубість, хам-ством на хамство. Така реакція, на перший погляд, видається найприроднішою, а головне — зрозумілого для ініціатора образ-ливого тону, проте не варто опускатися до його рівня. Європейці говорять: порядна людина завжди програє у сутичці з хамом, бо вона поводиться з ним, як із порядною людиною, а він із нею — як із хамом. Це правда, але правда перебільшена, оскільки "дуже важко бути грубим, коли інший поводиться ввічливо і корект-но. Особливо на людях"1. Ввічлива поведінка не лише засвідчить самоповагу вихованої людини, а й буде наукою для грубіяна.