Реферат
на тему:
“Загальні правила
сервірування столів”
Ритуал сервірування формував ся поступово та змінювався впродовж кожної епохи. Як він виглядав у минулих століттях? Чим вирізняється нині? З чого потрібно починати? У чому тонкощі цього процесу? Взагалі – як правильно сервірувати стіл?
У VI столітті вперше з’явилися свічки, зроблені з бджолиного воску або сала. У VIII столітті в багатьох королівських палацах ще не було ні скатертин, ні тарілок. Страви накладали в заглиблення у столах. Як правило, їли та пили, не знаючи міри, тож застілля нерідко закінчувалися загальним смітником. Існував навіть закон, за яким усіх присутніх могли притягнути до відповідальності за вбивство, якщо хто-небудь гинув у п’яній бійці від руки сусіда по столу. Але якщо за столом було більше семи чоловік, не засуджували нікого, щоб запобігти винищуванню знаті.
Карл Великий, який жив з 744 по 814 рік, відродив традиції греків і римлян і перетворив застілля на пишний ритуал. Трапезу супроводжувала музика або декламація. За столом йому прислужували стольник і кравчий. Свята Карла Великого були пишними та вишуканими. Зал прикрашали килимами, їжу подавали на золотих блюдах. М’ясо їли за допомогою маленьких ножів, оскільки ложок було мало. Про розвагу гостей піклувалися численні співаки, блазні і танцівниці. Після свята, прощаючись з гістьми, Карл роздавав їм багаті подарунки. З XI століття у трапезі могли брати участь жінки, поведінка гостей відразу стала більш цивілізованою. За столом сиділи парами та користувалися одним кубком і блюдом на двох. Стіл прикрашала скатертина, до якої, однак, можна було витирати руки. Тому, як поводитися за столом, учили особливі правила: рекомендували не витирати жирні пальці до святкового одягу, їсти та пити не поспішаючи. Важливою ознакою столу була розкішно прикрашена сільничка. Вона завжди була закрита, її спеціально охороняли, оскільки всі боялися можливих спроб отруєння: існувала думка, що знайти в солі отруту не можливо.
Кульмінацією святкового застілля був смажений павич, лебідь або фазан, якого вносили, прикрасивши пір’ям. Після закінчення бенкету столи в буквальному розумінні піднімали. Адже складалися вони зі столових дощок, які клали на козли, а потім дошки відставляли вбік. Поезія міннезінгерів та інші літературні твори дають нам прекрасну картину життя XII-XIII століть. Культура застілля відігравала все більшу роль. Лицар повинен був знати дуже багато, щоб гідно поводитися за столом. Правила гарного тону забороняли розмовляти з повним ротом і вихоплювати в сусіда з-під носа кращий шматок. Дами повинні були добре поїсти заздалегідь, щоб на бенкеті з чистою душею і без внутрішніх мук пропонувати лицарям кращі шматки м’яса. Строго дотримувалися порядку розсаджування гостей: на куті широкого столу сидів господар, за особливими столами – його родина та почесні гості. Інші гості сиділи на простих лавах уздовж стін.
У XIII столітті вино та хліб були на кожному столі. Каша, горох, яйця та боби були основними продуктами харчування. М’ясо було привілеєм багатих. Однак здебільшого вони їли не краще, а частіше. У князівських колах миття рук перетворилося в ритуал. Популярними були плюшеві скатертини, складені вдвічі та посипані квітами. Посуд на столах також прикрашали вінками з квітів. Але кількість ножів і ложок була обмеженою. Пажі вносили страви на срібних і олов’яних підносах і підходили спочатку до того, хто різав печеню, а потім – до гостей. Ті брали страви аристократично – трьома пальцями – і клали на круглі шматки хліба, які використовували як тарілки. Багатії хизувалися приборами, розклавши їх на столах. Простолюдини ж задовольнялися посудом із дерева, глини або простого товстого, так званого “лісового” скла.
У XIV-XV століттях починається розквіт бюргерства. Нова знать теж прагнула до більш розкішного життя. У помешканнях багатих торговців з’явилися ножі, ложки, сільнички, посуд для напоїв. Усе більше використовували тарілки з олова та дерева. Але на врочистості, як і раніше, кожен гість приносив зі собою ножі та ложки, оскільки господарів найчастіше їх було небагато і вистачало тільки для близьких родичів. Правила поведінки за столом ставали більш витонченими. От що сказано в правилах поведінки за столом від 1492 року: “Не чешися за столом, бо це глузування дворові. Не хапайся за живіт і за голову. Інакше можуть подумати, що ти вошивий і п’яний. Хай буде черево твоє здорове за всіх часів, і зад твій у порядку, а щоб він не каркав до часу, біжи подалі від людей”.
Для особливих свят стіни прикрашали квітами. Гостей не тільки багато частували, але й тішили дорогими подарунками. Ось як, наприклад, розповідали про святковий банкет герцога фон Шартрезу: “Внесли великий зацукрований стовбур дерева, в якому знаходилися папірці з іменами запрошених.
Потім принесли шийні ланцюжки, браслети, сережки, пряжки та ланцюжки для шапок загальною вартістю в 250 скуд. І його світлість почав лотерею. І поки кожен тягнув і шукав виграш, грали чотири флейти”.
У XVI столітті в Європі стало звичаєм користуватися ножами та ложками. Тільки виделка приживалася повільно. ЇЇ запозичили у венеціанців, які користувалися виделкою, коли їли фрукти, щоб сік не зафарбовував пальці. У Франції довго користувалися п’ятипалою виделкою. Саме її мав на увазі Монтень, коли говорив: “Іноді я їм так квапливо, що кусаю пальці”. Перешкоджало поширенню нових звичаїв духівництво, яке наполягало на збереженні традицій застіль часів Ісуса Христа. Але культура застіль збагачувалася, і от уже скатертина та серветки