РЕФЕРАТ

на тему:

„Соціальна діяльність князя

Василя Острозького ”

У розв’язанні гострих соціальних проблем, що нині стоять перед українським суспільством, все більшого значення набуває відродження і розвиток благодійної діяльності різних організацій та установ, громадських об’єднань і приватних осіб.

Благодійність — давня національна риса українців, що має чітко виражений етичний аспект. Однак ми вважаємо, що її аналіз, сутність, функції та структуру слід розглядати в тісному взаємозв’язку з категорією благо, якою позначають "все те, що задовольняє матеріальні і духовні потреби людини, приносить їй насолоду та задоволення. Благами будуть перш за все ті предмети, які є корисними і необхідними для життя людини: їжа, житло, одяг." [1]. Вони створюються, як і вся культура та цивілізація, працею людей, за що вони отримують заробітну плату, яка є також матеріальним благом людини. Незважаючи на це, є ще і такий вид праці, за яку людина не отримує платню, причому виконує її добровільно, без примусу, не розраховуючи, а що я за це матиму.

Таких людей, які безкорисливо надають допомогу іншим, називають добродійниками або доброчинцями, а сама дія, якою створюються ці блага, називається благодійною. У словнику української мови подано ряд слів-синонімів (доброчинність, доброчинство, добродійство, добродіяння, благодіяння), які мають однакове тлумачення: "надавати допомогу, сприяти комусь у чомусь." Це поняття позначається в нашій мові не одним словом.

"Українці завжди опікувалися старими та немічними, вдовами, сиротами. Сильний допомагав слабшому. Великі справи робили разом.

Чуйність, ніжність у взаєминах між людьми викликали захоплення у мандрівників, які приходили до нас із далеких країн..." [2]. У книзі І.І. Миговича "Соціальна робота" підкреслено, що "благодійність - це вияв цілеспрямованої уваги до людей, які з різних причин не можуть власними силами забезпечити собі хоча б мінімальні умови існування (на відповідному загальному рівні цивілізованості суспільства), надання їм посильної допомоги в збереженні й організації своєї життєдіяльності, підтримання їх матеріально і духовно. Це соціальне явище має у нашій країні свою історію, традиції й особливості, ознайомлення з якими становить не тільки пізнавальний інтерес, але й практичну значущість для тих, хто працює у соціальній сфері або має намір зайнятися цією роботою [3].

Благодійність, як і милосердя, давня загально людська моральна категорія. Вона виникла в часи формування основних соціальних інститутів, як діяльне прагнення викликати у людей здатність до співчуття, співпереживання, гуманізм, альтруїзм, волонтерство.

Літературні пам'ятки Київської Русі розповідають про благодійні вчинки наших далеких передків. Запроваджуючи християнство на Русі, князь Володимир закликав людей турбуватися про свого ближнього, відноситися до нього з благодійністю.

Провідний історик України М.Аркас писав, що Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, прагнули розвинути благодійництво, надавали йому організованого характеру. Наприклад, князь Ярослав Володимирович заснував сирітське училище, де опікував і утримував 300 юнаків, а князь Володимир Мономах склав заповіт своїм дітям про їх соціальну поведінку [4].

Найбільшого благодійного розквіту Україна досягла в XVI-XVII століттях, коли великого поширення набули православні братства, створені у містах Львові, Острозі, Києві, Галичі, Кременці, Луцьку, Вінниці та в багатьох інших містах. Вони відкривали школи, православні церкви, лікарні, бібліотеки, друкарні. Більшість обов'язків у братствах люди виконували безкоштовно, на добровільних засадах. Пріоритет першості мало найстаріше Львівське братство, яке було створено у 1439 році.

Саме у ці часи сходить зоря великого доброчинця, палкого патріота української землі князя Василя-Костянтина Острозького з міста Острог.

На власні кошти князь Острозький засновує друкарню, запрошує до себе у місто Острог науковців і освітян, друкаря Івана Федорова і з їх допомогою у 1581 році видає "Острозьку біблію". У цій же друкарні згодом виходять твори полемістів Василя Суразького, Герасима Смотрицького, Христофора Філарета, а також посібник для вивчення слов'янської й грецької мов "Буквар".

Князь створив школи у Турові, Слуцьку, Володимирі-Волинському, а в 1576, вперше на Україні, засновує Острозьку академію. Першим її ректором став Герасим Смотрицький — український поет.

Зі стін Академії вийшли видатний гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, вчений Мелетій Смотрицький. Приклад Острозької академії через десятиліття наслідує Києво-Могилянський колегіум, школи нового типу, які з'являються в Харкові та Чернігові.

Благодійництво, маючи духовну, моральну основу, реалізується у вчинках і діях інших патріотів української нації. Християнська віра, що проповідує любов до ближнього, спонукає своїх віруючих і до багатьох інших благородних і доброчинних вчинків.

Так, завдяки доброчинності і меценатству видатних людей України XVII століття була створена Києво-Могилянська академія, біля колиски якої стояла українська патріотка Галка Гулевичівна. Вона з любові до українського народу подарувала свою власну садибу на Подолі, щоб збудувати там приміщення для школи й шпиталю для бідних людей. 15 жовтня 1615 року вона привселюдно допустила до оволодіння садибою ченців. Школі Київського братства велику благодійну допомогу надавав гетьман Сагайдачний, який заповів частину свого маєтку Київському братству з вимогою, щоб з доходів запросили вчених з Греції і вчили діток православних і виховували студентів учених на вічні часи [5].

Розквіту Києво-Могилянської академії значною мірою сприяв видатний просвітитель, культурний і церковний діяч Київський митрополит Петро Могила, який домігся відкриття шкіл-філіалів Академії у Кременці, Воскресенському монастирі та Вінниці. -

Петро Могила давав кошти на утримання бідних студентів, звів для них гуртожиток, який призначався "перед усім для найбідніших вихованців, круглих сиріт і таких, які ще змалку залишились без батьків і родичів своїх"[6]. Могила передає Академії усе своє багатство: 6 сіл, власні будинки, дорогоцінний посуд, свою бібліотеку .

Мов найдорожчий скарб — Києво-Могилянську Академію,