А як розвивалося благодійництво на Закарпатті? Не дивлячись на матеріальні труднощі, знаходились такі сили, які прагнули хоч трохи полегшити становище найбільш знедолених верств народу. Серед них —письменники, вчені краю О. Духнович, О. Павлович, Е. Фенцик, І. Сільвай, О. Митрак та інші. Особливо великої уваги заслуговує вчений і громадський діяч М. Лучкай. Ставши інспектором Ужгородської шкільної округи, він не тільки безкоштовно надавав допомогу школам, але і безкорисливо захищав учителів. Незадовго до смерті (3 грудня 1843 р.) вчений-славіст європейського масштабу М. Лучкай заповідає після його смерті продати його будинок, а гроші роздати вдовицям та бідним сім’ям.

Чисто з благодійних міркувань на захист народних шкіл Верховини виступали О. Духнович, сім’я Волошинів, педагог і вчений Іван Чургович та багато інших.

В середовищі народних мас, особливо на селі, благодійну діяльність здійснювали сільські громади, які згуртовували селян у боротьбі за свої права, допомагали збіднілим селянам, вирішували різні конфліктні ситуації. Із форм благодійної роботи на селі найбільш поширеними були: толока — колективне виконання громадою села термінової роботи одиноким, бідним, хворим; супряга — допомога погорільцям та багато інших форм благодійності. Досить розповсюдженою на Закарпатті була форма взаємодопомоги "на обробіток". Її застосовували переважно жінки, виконуючи по черзі польові роботи — день в однієї, день у другої. Толокою виконували й громадські роботи: будівництво і ремонт церков, шкіл, доріг, мостів тощо. В очах громади трудова допомога була почесною справою. Толока, як правило, проходила в піднесеному настрої, в дусі трудового змагання, з піснями, жартами. Особливо в таких формах як "піроскуби", "лущення кукурудзи", "кидання вальок" (саману) та й багато інших.

Який висновок можна зробити?

По-перше, основний тягар соціальної роботи на селах здійснювався громадськістю. Громада несла відповідальність за всіх її членів, особливо за убогих, жебраків, волоцюг. Керівники громади мали організовувати притулок убогим, старцям, а також збіднілим сім’ям односельців, допомогти погорільцям, проявити турботу про сиріт і вдів, знайти опікуна для сиріт.

По-друге, слід відмітити, що значну благодійну діяльність проводили на Закарпатті монастирі, церкви. Крім релігійної і просвітницької діяльності монастирі (Мукачівський) розвивали різного роду ремесла, садівництво, городництво, надавали притулок і допомогу старцям, осиротілим, потерпілим від лиха.

Ми не можемо не відзначити, що велике соціальне значення мали благодійні повчання церков і монастирів, індивідуальна робота з віруючими. Було правило, що праця в свята вважалася гріховною. Церква засуджувала дармоїдство, розпуту, пияцтво. На празниках (храмові дні) біля церков влаштовувалися безкоштовні обіди, обдаровування старців, калік.

По-третє, історія України і нашого закарпатського краю багата досвідом благодійної роботи та різноманітними її формами. Все це цінне і в наші дні. Сьогодні організовуються різні благодійні товариства, фонди, об’єднання, сімейні і приватні благочинні організації. Активну роботу в цьому напрямі ведуть профспілки, Український фонд культури, Дитячий фонд, ради ветеранів воєн, праці, інвалідів, національно-культурні товариства. В ній, як колись, беруть участь і релігійні організації. Благодійництву все більшу увагу приділяють нові комерційні структури, підприємці [8].

Однак при всій високій оцінці громадської опіки, все ж акти благодійності повинна організовувати держава. І тут потрібна виважена соціальна політика держави.

Література та джерела

1. Філософський словник. За редакцією академіка В.І. Шинкарука.-К.,1986.-С.58.

2. Доброчинність в Україні: минуле, сучасність, майбутнє.-К.,1998.-С.3.

3. Цит. за: Мигович І.І. Соціальна робота (вступ до спеціальності).-Ужгород,1997.-С.48.

4. Аркас М. Історія України-Русі.-К.,1993.-С.40-44.

5. Грушевський М. Історія України.-К.: ”Либідь”.-1992.-С.115.

6. Хижняк З.І. Києво-Могилянська академія.-К.,1991.-С.66.

7. Цит. за: Зозуля О.Я. Києво-Могилянська академія. Методичні рекомендації.-К.,1991.-С.38.