План

Вступ.

1. Біотехнології та мораль.

2. Етичні аспекти клонування людини.

Висновок.

Використана література.

Вступ

Якщо говорити про екологію сучасної Землі, ні для кого не будуть новиною екологічні проблеми, що беруть свій початок ще з часів індустріалізації та промислової революції.

Однак саме зараз людство стоїть на межі вибору. З однієї сторони ми можемо самі себе знищити за допомогою техніки та відходів ,з іншої сторони, як перспектива, прийти до чіткого визначення пріоритетів розвитку. Якщо раніше були нагальними проблемами були лишень екологічні, то тепер до них додалися питання доцільного використання біотехнології.

До речі, одним з найбільших надбань розвитку екологічної свідомості стала концепція виживання людства, в основі якої лежить ідея необхідності його об'єднання, цілісності перед небезпекою глобальної екологічної катастрофи, або, простіше кажучи, — загрозою смерті, перед якою всі рівні. Природні (расові, етнічні, статеві і т.п.) розбіжності і соціальні протиріччя (ідеологічні, економічні, соціокультурні, політичні тощо) видаються за таких умов несуттєвими, нівелюються.

1. Біотехнології та мораль

Існує жорсткий зв'язок між запереченням традиційної моральності, розпадом інституту шлюбу і штучними технологіями зачаття. Еволюціонуючи, антропоцентризм XX століття відмовляється від розуміння людини як істоти, залежної від вищих сил — будь то природа чи Бог. Він зміцнює людину в оцінці себе як самодетермінуючого суб'єкта, цілеосмисленого «творця» техніки, власного життя, самої себе. Унікальні факти соціально-практичної «апробації» антропоцентризму дав досвід соціалістичного «будівництва» і перетворень в СРСР, негативні наслідки якого ще довго житимуть у свідомості населення і проявлятимуться на всій величезній території колишнього Союзу.

Повчальні приклади, які дає нам соціоекологія, свідчать, що передбачити всі варіанти подальшого розвитку соціоприродних систем неможливо. Негативні наслідки втручання людини у перебіг природних процесів проявляються не одразу, іноді через значний час, а завдані ними збитки можуть виявитися не просто серйозними, а й непоправними.

Клон-близнюк буде на кілька десятиліть молодшим від свого оригіналу, тому немає небезпеки, що люди плутатимуть їх. Але чи готові ми зустрітися зі своєю молодшою копією? Що при цьому відчуємо — інтерес, радість чи збентеження і навіть обурення? І навпаки: що відчуватиме, як поводитиметься при такій зустрічі людина-клон? Спеціалісти підраховують у відсотках можливу міру талановитості клонів великих людей, ступінь їхньої корисності для суспільства за методом аналогії, який, до речі, має свої обмеження.

Чимало екстремістських організацій і сект уже заявили про свої наміри клонувати гуру, великих пророків і навіть самого Ісуса Христа. Як вагомий соціальний аргумент і моральне виправдання клонування високообдарованих людей минулого, зокрема для країн СНД, висуваються великі генетичні втрати талановитої, інтелектуальної частини населення у періоди революції, сталінських репресій, війн.

Ще складніше, ніж фізичні ознаки, передбачити характеристики клона як соціалізованої особистості. Якими будуть його внутрішній світ і душевні переживання з приводу власної природи, призначення, долі? Що домінуватиме в його психології, поведінці, мотивації вчинків, системі цінностей? Чи буде прийнятною для клонів наша — людська — мораль, чи вони створять власну?

Плюралізм думок і гарантії свободи у правовій державі потребують більш вагомих підстав для заборони клонування людини, ніж просто неприйнятність самої думки про нього. Кажуть, немає злочину без жертви. Як почуватиметься біокопія людини, коли дізнається правду про своє «народження»? Дякуватиме вона своїм творцям чи почне мститися їм? Можливо, клон сприйматиме себе як особливе створіння, тим більше якщо він — близнюк видатної особистості. Перевагою клонів може стати те, що вже з самого початку життя будуть відомі їхні здібності. Але, можливо, клон сприйматиме себе як неповноцінну особистість, принижену самим фактом свого зачаття «не по-людськи». Адже відомо, що діти, в яких щось «не так, як у всіх», якою б не була причина цього, є проблемними і завжди важко переживають свою «неповноцінність». Не виключено також, що клони будуть «бездумними» функціонерами на зразок булгаковського Шарикова з «собачим серцем».

У генетики безліч аспектів, що мають вихід у соціальну, політичну, етичну сфери. Це, насамперед, питання про використання досягнень науки з метою поліпшення людської «породи». Прикметно, що про це мріяли нацистські керівники і віддані їм представники біології, які посилено розробляли расову теорію у Німеччині за часів панування фашистської ідеології. Відомі також спроби «створення» людей особливого — соціалістичного— типу в колишньому СРСР.

Проте подібні ідеї, котрі несправедливо названі «євгенікою», були чужі світовій генетичній спільноті, вихованій у гуманістичному і демократичному дусі. Наш співвітчизник Феодосій Григорович Добржанський, котрого називають Дарвіном XX століття, розумів під євгенікою пропаганду елементарних генетичних знань і проведення медико-генетичних консультацій. Він вважав, що носіїв генетичних дефектів слід переконувати, що в їхніх вадах немає якоїсь провини або того, чого можна соромитися. Необхідно також попереджати їх про можливі небезпеки для їхніх нащадків. Однак ніхто, крім самого носія генетичних дефектів, не повинен вирішувати питання, чи варто йому мати дітей.

От що насправді могла дати світові євгеніка. Проте, як це часто бувало в пореволюційній Росії, через політичні амбіції влада проголосила євгеніку реакційною буржуазною лженаукою і фактично заборонила вивчати генетику людини, а заразом — і медичну генетику, розглядаючи їх як похідні расизму. До речі, ці напрями генетики, такі необхідні для збереження здоров'я людини, виникли саме в нашій країні завдяки зусиллям таких видатних учених, як С. Н. Давиденков, С. Г. Левіт, І. І. Агол та інші. Однак втілити їхні ідеї в життя повною мірою не вдалося, оскільки партія «чуйно опікувалася» наукою.

Ця ж «турбота» істотно загальмувала розвиток такого важливого розділу генетики, як генетика