поведінки. Проголошувалося, що людина — це плід чистого виховання, за допомогою якого можна ліпити будь-яку «продукцію» з вихідного, абсолютно однакового людського «матеріалу» (саме так за радянських часів дехто трактував поняття «рівність»). А генетики стверджували, що багато не тільки фізичних, а й психічних якостей визначено генетично і лише частково вони піддаються впливу середовища і зовнішній корекції. Вивчення генетики поведінки дає змогу зрозуміти механізми патологічних відхилень (у тому числі й злочинності) у поведінці людини, виявити у неї схильність до тих або інших видів творчої діяльності. Важко собі уявити, яким чином суспільне середовище може вплинути, наприклад, на розвиток больових рецепторів. Цілком очевидно, що ці особливості є генетично детермінованими, а не соціальними, політичними ознаками.
Отже, соціально і юридично значущі відкриття генетиків тривалий час ігнорувалися суспільством. Тож сьогодні надзвичайно важливо по-новому оцінити деякі соціальні явища, зокрема форми поведінки, що колись помилково розцінювались як збочення, зумовлені неправильним вихованням. У зв'язку з цим доведеться також переглянути і деякі узвичаєні моральні норми.
Схоже, людина так досі і не усвідомила, що, знищуючи або спотворюючи природу, вона знищує саму себе. Але для того, щоб змінитися, їй необхідно прийняти повну міру всього людського: сорому і совісті, обов'язку і співчуття, перейнятися «шанобливим ставленням до буття» і перестати ставити прибуток вище самого життя. У рамках нашого дослідження важливо підкреслити, що механізм моральної регуляції ґрунтується на вільному виборі, свободі волі. Відомий дослідник С. С. Аверинцев так пише про цей регулятор людської моральності: «Совість — не від розуму, вона глибше розуму, глибше всього, що є в людині, але для того, щоб зробити з доводів совісті правильні практичні висновки, потрібен розум. Мораль повинна бути посередницею між совістю і розумом. Совість — глибина, розум — світло; мораль потрібна, щоб світло прояснило глибину».
Перед фактом революційного прогресу в генетиці, зокрема у галузі клонування людини, не можна недооцінювати моральні закономірності влаштування людського життя.
Таким чином, поява біоетики знаменує перехід до глибшого розуміння напрацьованого раніше теоретичного матеріалу у сфері людських відносин, перенесення центру уваги з виникнення моральної свідомості на сутність моральних проблем у зв'язку з новими реаліями і практичними можливостями їхньої реалізації. Очевидно, що така рефлексія потребує виходу за рамки вузької предметної галузі (біології, медицини), істотно розширюючи уявлення про суб'єкт моральних відносин.
Спираючись на систему ключових вітальних цінностей — життя, здоров'я, смерть, дитинство, старість — біоетика охоплює не тільки етичні норми стосунків лікар — пацієнт, а й екологічну етику: ставлення до тварин, біоценозів, біосфери в цілому. Це означає, що не лише людина, а й уся природа стає суб'єктом моральних зв'язків і моральної регуляції. Кардинально розширюються і поглиблюються підвалини традиційної моралі як моралі «благоговіння перед життям» (за А. Швейцером) [19]. Справжні моральні якості людини — доброта, щедрість, всепрощення, гуманізм — «висвічуються» саме у ставленні до природи, до мовчазних і безпомічних наших «молодших братів», які, на відміну від людей, не можуть звернутися до суду з приводу захисту своїх прав.
2. Етичні аспекти клонування людини
Пізнання законів спадковості, будови генетичного апарату сприяло багатьом винаходам і відкриттям, що приголомшили світ. Сучасні дослідження в генній, клітинній, ембріональній інженерії привертають увагу спеціалістів різних наукових напрямків, широкого кола різних верств населення, політиків, релігійних діячів тощо. Наука біотехнологія з її методами й результатами досліджень має багато прихильників і опонентів. Це пов’язане з тим, що, по-перше, новітні технології цієї науки тільки-но розвиваються, а тому не виключені помилки та прорахунки; по-друге, з тим, що деякі результати цих досліджень зачіпають моральні, етичні, релігійні й навіть загальнолюдські життєві цінності.
Усе більший інтерес викликає таке відкриття біотехнологічної науки, як клонування людини. У перекладі з латинської «клон» означає «родина», «нащадок одного пращура», а в перекладі з грецької (klon – гілка) – сукупність особин, клітин, що виникли від спільного предка нестатевим шляхом. Сучасні генетики під клону-ванням розуміють відтворення в дітях точного генотипу батька, інакше кажучи, генетичне копіювання. За методикою клонування з незаплідненої яйцеклітини видаляють ядро й пересаджують у неї ядро соматичної клітини іншої особини, яка має необхідні для дослідження властивості й особливості.
Коли йдеться про клонування тварин, у суспільства не виникає заперечень. Ще в 1977 році англійські вчені отримали клон шпорцевих жаб. Дослідники взяли ядра клітин кишечнику однієї тварини й перенесли їх у яйцеклітини іншої жаби, перед цим зруйнувавши їх власні ядра. З цих яйцеклітин з’явилися нормальні особини, цілком ідентичні одна одній і материнській. У лютому 1997 року світ дізнався про клоновану шотландську вівцю Доллі, яка являла собою, як переконували дослідники, точну копію її генетичної матері. Науковці довели на практиці, що клонування є дуже перспективним для тваринництва: від будь-якої тварини, яка володіє цінними продуктивними якостями, можна отримати численні ідентичні копії, і вони також будуть володіти тими ж самими ознаками. Це дійсно важливо, оскільки є перспектива створення та розмноження цим методом трансгенних клонів сільськогосподарських і лабораторних тварин, які несуть у своєму генотипі повноцінно функціонований ген іншої особини; можливе клонування рідкісних і зникаючих видів тварин (і рослин теж); можливим вважається використання технології клонування трансгенних тварин, які стануть донорами органів для пересадки їх людині.
Після результативних дослідів з тваринами очевидним стає наступний крок: клонування людини. Усе вказує на те, що дослідників застерігають (а може, уже й ні) від прийняття такого відповідального рішення ті етичні проблеми, за яких клонування