людини в наш час неприпустиме. Є підстави, що цей метод не можна вважати цілком безпечним. Ось чому в січні 1998 року в Парижі був відкритий для опису додатковий протокол з біоетики, який забороняє будь-яке втручання, що має на меті створення людської істоти, ідентичної іншій людській істоті – живій чи мертвій. Неофіційно цей документ отримав назву «Протокол про заборону клонування людини».
На нашу думку, клонування людини призведе до виникнення багатьох проблем не тільки етичного, а й юридичного та навіть кримінального характеру. Можна було б говорити про позитивні моменти, коли йдеться про порятунок людей, які потрапили в різні катастрофи й потребують використання клонованих органів й тканин, про лікування таким методом безнадійно хворих. Ми допускаємо думку, що завдяки клонуванню виникає ще одна можливість бездітним парам мати власних дітей, адже немає вже проблеми з народжуванням дітей «з пробірки». Але в клонуванні людини бачиться ще більше негативного.
Перш за все, слід визначитися з положенням стосовно того, ким вважати людину-клона. Якщо визнати її людиною, то хто вона буде донору: дитина чи його однояйцевий близнюк, що з’явився на світ із запізненням на кілька десятків років? Чи може жінка-донор яйцеклітини пред’явити права на народжену в результаті клонування дитину, оскільки у клітинах її немає жодної материнської хромосоми?
Інша проблема полягає в непевності вдалості кожного клонування. Копія людини може виявитися потворою. Якщо клона визнавати людиною, то й цю потвору юридично слід визнати повноправним членом суспільства, а відповідальність, таким чином, за результат клонування повинно взяти на себе все людство. Чи готові ми до цього?
Не можна виключати й таку думку, що технологія клонування може потрапити до небезпечних людей, які вирішать тиражувати собі подібних. Навіть і деякі диктатори країн, користуючись своєю владою, зможуть створювати цим методом свої копії. Такі випадки історія людства знає й без клонування (мається на увазі зовнішня схожість), а з ним це виявиться ще більш жахливим.
Нарешті, просто неймовірним вважається клонування людей з метою використання їх органів для пересадки хворим людям, адже й вони є людьми. А таке за умов недосконалого законодавства, поширення злочинства в суспільстві цілком можливе.
Визначені акценти не розкривають суть проблеми в цілому та всі її сторони. Це набагато складніше. Ми впевнені, що людина-клон буде справжньою людиною, оскільки клонування є в самій природі. Звичайним природним клонуванням у людини є наявність народження однояйцевих близнюків, які розвивалися з однієї яйцеклітини. Штучно це довела ембріональна інженерія, що є також однією з галузей біотехнології. За її методом ембріон ссавців (у тому числі й людини) на ранніх стадіях можна без негативних наслідків розділити на окремі клітини, з яких можуть розвиватися генетично однакові особини. Зовні народжені близнюки не відрізнятимуться, але умови внутрішньоутробного розвитку, росту, виховання, вплив навколишнього середовища обов’язково накладуть свій відбиток на їхні особистості. Тобто перед нами справжні люди зі своїми здібностями, характерами, звичками, властивостями тощо.
Таким чином, проблема клонування людини неоднозначна й не доведено, чи воно взагалі потрібно людству, адже досі природа з відтворенням населення Землі справлялася. Робити ж копію конкретної людини, на наш погляд, недоречно й невиправдано, якою б вона не була геніальною та корисною для суспільства. Це вже буде зовсім інша особистість.
Список використаної літератури
1. Шевчук Е. Н. Философско-этические последствия клонирования человека // Социально-правовые аспекты клонирования человека. — Одесса: ЛАТСТАР, 2001. — С. 89—124.
2. Пирогов Н. И. Севастопольские письма и воспоминания. — М.: АН СССР, 1950. — С. 65—94.
3. Согласны ли Вы клонировать себя? // Известия.— 2001. — 28 июля.
4. Гуманистический манифест 2000: Призыв к новому планетарному гуманизму // Современный гуманизм.— М.: Рос. гум. об-во, 2000. — С.28—67.
5. Корочкин Л. В лабиринтах генетики // Новый мир. — 1999. — №4. — С.112.