Отже, є всі підстави стверджувати, що розвиненою особистістю можна вважати лише ту, яка досягла вищого рівня духовного освоєння навколишнього світу. Що б не сталося, вона на такому ж рівні має освоїти і свій внутрішній світ, який часто буває для неї закритим. Тому слід виховати у вихованця здатність дедалі більше відкриватися самому собі, наближатися до найістотнішого в собі.

Духовні цінності не повинні замикатися у внутрішньому світі людини, а бути тими психологічними засобами, за допомогою яких цей світ стає відкритим насамперед для іншої людини і навколишнього світу. Йдеться про вчинковий спосіб існування людини. Як наполягав у цьому зв'язку відомий російський філософ і філолог М. Бантін, " кожна думка моя з її змістом є мій індивідуально-відповідальний вчинок, один із вчинків, з яких складається все моє єдине життя, бо все життя в цілому може бути розглянуте як деякий суцільний вчинок."11 Бантин М. К. Философии поступка // Философия и социология науки и техники. –

М., 1985. – с. 89.

Система духовних цінностей у розвиненій формі має бути самоціллю. Йдеться про те, що будь-яка духовна цінність у всіх свої виявах єдина в головній суті – у ставленні до свого предмета як до самоцінності. Це означає, що предмет духовної цінності не може бути зведеним до користі. У практичному плані такі відносини виявляються у тому, що наші вчинки спрямовуються на розвиток людини як потенційно нескінченної поза будь-якими встановленими масштабами. Розширення ступенів свободи за умови розвитку духовних утворень і характеризує цілісне особистісне виповнення людини.

Система духовних надбань фомується на основі не родинних, підсвідомих і внутрішніх сліпих динамічних тенденцій, а свідомого, осмисленого відображення буття. Тому перспективним є підхід, коли в ядро структури духовних цінностей не генетично ранні сполуки фізіологічного характеру, а генетично пізні утворення, які, будучи "вторинними" у генетичному плані, є "первинними" у структурному. Від того, наскільки духовно багата й різноманітна змістовно система особистості, залежить не лише міра її участі в суспільних справах, а й те, з чим вона має справу, наскільки її різновиди суспільно значимі.

Адже кожна мета, яку ставить перед собою людина, і відповідна поведінка перед тим, як реалізуватись, співвідноситься з системою її духовних цінностей, виважується на їх терезах. Завдяки цьому і стає можливою ціннісно зважена відповідь суб'єкта на власні запитання, наприклад щодо того, як він ставиться до іншої людини, ким вона для нього є, які моральні дії він може на неї спрямувати, а від яких утриматись.

Суб'єкт із розвиненою духовною системою є діючим носієм моральних норм, на якого може покластися інша людина у розв'язанні власних духовно-практичних проблем, бо він знає, що є загальнозначущим, усталеним, вічним, а що – марнотним.

§ 1.2. "Духовне виховання і самовиховання цілісної людини".

Виходячи з положення християнської, філософської антропології, живої етики, останніх досягнень в галузі педагогіки і психології, людина трактується як єдине і гармонійне складне ціле в єдності її тілесної, душевної і духовної форм, тобто біосоціодуховна істота.

Новітня лептонна теорія природньо-фізичного поля біологічних об'єктів доводить існування біополя як об'єктивної реальності, пояснює загальний польовий зв'язок предметів і явищ у світі. Дослідження вчених показали, що біополе несе важливу інформацію, не тільки про рівень духовності людини, її емоційний стан, біофізичні процеси, але і про особливості зв'язку з навколишнім мікросередовищем, це польова основа космічного середовища сприяла появі життя, а також розумної форми живої речовини – спільності людей.

Представники природніх наук говорять про перехід еволюції людини з біологічного на енергетисний рівень. Згідно з новітніми даними, людина, як складна інформаційно-енергетична система лише на кілька відсотків складається з фізичного тіла, а на 95 – 98 % - з інформаційно-енергетичних шарів підсвідомості, на скільки ж непізнаних нами, як Всесвіт. Психічний розумовий процес людини як явища космічного порядку здатний впливати через свої енергетичні канали на весь навколишній простір. Звідси випливає, що порушеннями етичного характеру (образа, ненависть, злість, агресивність, ворожнеча) можуть знищити дуже чуттєву енергетичну оболонку людини (ауру), і навпаки, тим вищий духовний потенціал людини, тим міцніший природній захист її організму. Тому надто важливо змінювати духовну польову структуру, яка має стратегічне значення для формування і виживання людини.

Що включає питання "Висока духовність" ? Як її досягнути ?

Професор В. Зеньковський, відомий релігійний діяч, вважає, що духовність – це не особливе надприроднє життя, а основне життя в людині, провідниками якого є психічна й фізична сфери. Суттєве й головне в духовному житті, як він підкреслює, полягає в науках Безмежного і Абсолютного.

Головне завдання сучасної школи – формування нової люнини біосоціодуховного рівня, яка б жила та діяла згідно універсальними законами природи і космосу. Для цього насамперед необхідно створити відповідну систему освіти, спрямовану на розвиток духу. Наприклад І. Д. Бех, пропонує особистісно орієнтовану гуманістичну освіту, яка грунтується на самоцінності особистості, її духовності і суверенності. 11 Бех. І. Д. Духовні цінності в розвитку особистості // Педагогіка і психологія. –

1997. – № 1.

Він підкреслює, що розвиток гуманної, вільної і відповідальної людини безпосередньо пов'язаний із системою її духовних цінностей. Духовність протистоїть утилітарно-прагматичним цінностям і передбачає вихід за межі егоїстисних інтересів, особистої