Ідею, або концепцію "серця" у вихованні дітей значно поширив видатний український педагог і філософ минулого сторіччя Памфіл Юркевич. Його вчення було спрямоване на розвиток різноманітних якостей духовності у людей. У праці "Серце і його значення у духовному житті людини ..." П. Д. Юркевич вказує на те, що суть людини не полягає в її мисленні, бо "дерево пізнання – це не дерево життя." Сутність людини виринає з пізнання духовного життя, - із серця людини. Концепція серця в творах українського філософа розглядалася, як джерело і центр духовного життя людини, а її емоційна природа тією силою, що допомагає у формуванні найголовніших життєвих категорій.

Водночас необхідно відзначити, ще одним із джерел феномену духовності є творча діяльність народу. У цьому сенсі вчені досліджують особливості і вклад кожного народу у загальну скарбницю духовності людства.

Оскільки проблеми природи і змісту духовності людини, здійснюване на наукових засадах багатьма вченими їз світовим ім'ям впродовж тисячоліть історії розвитку людства, не знайшла свого однозначного вирішення, варто розглянути її із позиції тисячолітньої методології. Адже воно і започатковується не на науковій основі а, спочатку в первісній язичницькій культурі, за тим – в релігійних культурах – християнській, іудейській та ін. І тут, дотримуючись об'єктивності в підходах до розуміння й історії "духовності", варто прояснити саму природу цього феномену в реаліях та міфах.

Цікавим у цьому аспекті є дослідження проблеми духовності С. Яримуса – вченого з Канади, українця за походженням. Він, як і багато його попередників, не може чітко виділити суто "духовне" і матеріальне. "В поняття і контекст духовності входить уся ця свідома активність людського духу, яка веде і підносить людину до ідеалу добра, до того, що її облагороджує. А це якраз те, що орієнтує людину і водить на дійсному поділі життя – в його горизонтальному аспекті, зокрема все те, що орієнтує і водить людину, що допомагає людині нормувати і заспокоювати вроджені потяги й стремління до ідеалу і це стремління, яке нормує її життя у сферах вертикального порядку."11 Stepan Jаrmus. Spirituality of the Ukrainian people: A brief ariantional Jurary:

Vinnipeg – Canada: Volym, 1913 – P. 30.

С. Яримус виділяє категорії Віри, Надії, Любові, які є важливими складовими духовності. Категорія Віри включає релігійну свідомість, знання, чесність, етичність, самовдосконалення, душевні шукання. До категорії Надії входять: впевненість, довірливість, життєрадісність, працьовитість, віра в ідеал. Категорію Любові складають: добродушність, людяність, зичливість, вірність співчутливість допомога іншим, порозуміння ...

Духовність розглядається ним як явище динамічне, одвічний процес, зумовлений часом та розвитком людей. Духовність кожної людини повинна підтверджуватися конкретними справами, а не тільки міркуваннями та роздумами. Він вважав, що кожна людина повинна мати якісь духовні цілі, ідеали, вартості. Людина живе певним життям тільки тоді, коли вона одухотворюється, тобто живе не тільки мотивами тіла та емоцій, але й мотивами духу. А ці мотиви, це і є те, що ми називаємо духовністю.

Кожне покоління по новому підходить до визначення сутності свого духу і духовності. Та, разом з тим, майже всі вчені на диво єдині в розумінні того, що дух і духовність, головним чином, відображають внутрішній, невидимий зміст якогось явища чи процесу, що міститься в людській природі особистості. Це можуть бути свідомість і мислення, психічні здібності і мораль конкретної людини, її ставлення до самої себе, природного і суспільного довкілля.

У нинішніх умовах економічної і духовної кризи в суспільстві частина людей зневірилася і втратила справжні ідеали високого призначення людини. Прагматизм і раціоналізм виховання дітей у сім'ї і школі не здатні самі по собі створити цілісну картину світу. Саме тому необхідний докорінний перегляд духовних і моральних основ формування особистості. Найперше, що необхідно зробити, це повернути людям високі духовні ідеали. В сфері духовних ідеалів, як основоположних цінностей людини, ведеться невпинна боротьба за саму людину. І це, слід зазначити, люди знали давно. Адже справжні духовні цінності, ідеали можна замінити псевдоцінностями, псевдоідеалами. Духовне легке, невидиме, непідвладне фізичним і навіть психофізичним органам людського чуття. Саме тому, очевидно, набутий досвід, інтуїція, розум і воля людини та глибока віра в Добро, Любов, Справедливість спроможні уберегти людину від спокуси спроби "нових ідеалів", "нової віри", "нового вчення". "Не кожному духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони"... (Перше Соборне послання св. Ап. Павла, ч. 1.). Отже, у християнському віровченні основою істинності, мірилом Любові, Добра і Справедливості є Бог. Сім'я – це перехідний елемент, що стоїть між формами колективної та індивідуальної діяльності в соціальносу і духовному розвитку людей.

Основою духовного виховання дитини в сім'ї є передача їй певними педагогічними способами і методами духовних, естетичних, морально-естетичних, ідейно-політичних ідеалів, ідей, уявлень народу, вираженій в народній творчості: казки, пісні, легенди та інші художньо-мистецькі цінності, у повсякденній поведінці та поглядах, ставленні батьків до виконання найважливіших громадських обов'язків.

Формування цих ідеалів починається з любові до колискової, до маминої пісні, до отчого порогу, такого високого в своїй моральній чистоті і значущості, з якого кожен робить перший крок у великий світ.

Виховання почуттів патріотизму, любові до рідного слова, без якої людина не може відчути у всій красі звуків і барв свого народу і свою до нього кровну