Народна пісня! Яке це неосяжне розумом, відчуте серцем диво, генетично чисте творіння духу, що виникає спонтанно, без сторонніх впливів, в органічній єдності людини з довкіллям, і виливається з душі народу, неперевершеного поета – композитора, у невід'ємний сплав мелодії зі словом.

Духовний витвір народу – пісня, казка, матеріалізована поезія писанки, вишиванки, бандура, білосніжні хати у вишневих обіймах, культова споруда – усе це бездонна криниця мудрості і краси, розуму і багатства душі.

І хоч куди б збочувала крутосхилами у своєму розвитку професійна культура, вона не спроможна заступити сонце творчого генію народу. Ось чому гасло – вперед до народної пісні, до народного фольклору – вічно живе, вічно актуальне.

Скільки програм музичного виховання пройшло через нашу школу впродовж віків, але як важко, а то й неможливо віднайти хоча б найменшу ознаку цілеспрямованого ставлення до народної пісні.

Якщо музична освіта в X – XVIII ст., що має неоціненні заслуги перед нашою культурою, силою історичних умов базувалася виключно на культовому співі, то і подальші віки, аж до скону імперії, наша народна пісня жила у клітці з колючого дроту, звідки царі і тоталітарники випускали її на волю тільки з коротким повідком, так, про людське око, щоб погратися у "свободомисліє".

Який ще народ світу має таке казкове пісенне багатство ? І якщо воно подароване нам Богом, то, може це дороговказ: беріть, вивчайте, черпайте зі свого бездонного джерела мудрості і краси !

В пісні закодовано суспільний ідеал народу: його майже релігійна любов до землі і роботи на ній, патріотична шанобливість до батьків, яких у нас ніколи не називали на "ти"; священне ставлення до сімейного життя, романтичне возвеличення кохання, піднесення на всенародний п’єдестал козацько-стрілецького лицарства, мрійливо-задумливе злиття людини з природою, - усе це ми, українці, оспівали в рідній пісні – перлині. Вона не багатослівна, та кожне слово в ній на вагу золота. Кілька коротеньких віршів-куплетів, - і ось вам ціла новела, драма, балада, подвиг.

Народна пісня може відіграти найблагороднішу роль у вихованні цілісного світогляду, у формуванні духовності юного покоління.

Благословляла дитину на світ материна сердечна, проста і ніжна пісня. Дитина ще перебувала в материнському лоні, а до неї долинав голос материнської пісні, що з'єдную народжене життя з правдою реального буття.

Як немовля з маминим молоком спинається на ноги, так воно має входити у світ прекрасного через материнську колискову. Колискова – це той етнічний мотив, що поступово входить у підсвідомість дитини і стає її здобутком на все життя. Слово материнської пісні – жива артерія життя, ужиткова спадщина, поетичність, щирість і безпосередність якої є основою естетичних смаків дитини – майбутнього громадянина України. Недарма в колискових піснях вживаються найніжніші слова, адресовані дитині з побажанням здоров'я, радості і щастя.

Молоді матері повинні пам'ятати, що не тільки гарне, яскраве вбрання потрібне їхньому синові чи доньці, але обов'язково вони повинні дарувати їм щодня хоча б одну – дві колискові. Адже пісня – це мова почуттів. Вона починається там, де кінчаються слова. З колискової пісні починає розвиватися і формуватися багатий і різноманітний світлюдських почуттів. Залишала з часом дитина колиску, та не покидала її пісня, прекрасний світ музичних звуків і мелодій. Супроводжуєчи потім людину у щоденному житті, пісня була добрим помічником у її важкій праці, додавала їй сили, енергії до життя.

Але важливо, щоб ця колискова не була єдина. Телебачення змінило багато у нашому побуті на краще, та прикро, що воно "скасувало" колискову. Після першої люлі – люлечки дитина має почути низанку народних пісень з вуст батьків та бабусь.

Як найсвітлішу пам'ять людина проносить через усе життя спогади про своє дитинство. І як добре, коли на день народження когось із родини, чи на інше свято, збираються всі до купи, щоб поспівати віночок народних пісень, тихих, задушевних, веселих і жартівливих. Людина, котра змалку прилучилася до співтворчості в гуртовому співі, ніколи не буде буздумним споживачем того, що повзе на неї з усіх шпарин нашого часом невибагливого, музичного побуту... Родинно-гуртовий спів усім принесе хвилини високої насолоди, може стати незабутньою традицією, що засіває благородне зерно прекрасного в дитячу душу.

Домашній спів не має припинятися й тоді, коли дитина пішла до школи, яка повинна здійснювати свою музично-виховну програму. Вона вчить школяра слухати і мислити, формувати власне ставлення до музики, тобто формувати власний музичний смак. Не важко здогадатися, що коли дитина не готова до зустрічі зі шкільною музичною програмою, бо вдома не вивчила жодної з народних пісень (або там уже зуміли зіпсувати її банальною музикою з випадкових магнітофонних записів), то така дитина не знайде у собі сили на протистояння антимузиці. І, як правило, потрапляє вона у табір споживачів музичної дешевинки, яку тільки слухають або відтворюють у ритмічних тілоконвульсіях. Молодь цього табору не вміє співати і не знає пісень, та й не привчена до активної творчої позиції у співі. Те, що переважна більшість нинішньої молоді не знає пісень, - не її вина, а біда, тобто у цьому важко її звинувачувати. Гірше, коли й не хоче їх знати, стає не в захисну а в войовничу позицію. Тепер пішла така мода, що музично-джинсову макулатуру вважають за єдиновартісну. Звичайно, завжди існувала легка молодіжна культура, під танці, для веселих забав, тощо. Але й ця побутова, музично-вжиткова масова культура мусить нести на собі