2. Цінності і соціалізація особистості

Кожна людина живе в певній системі цінностей, які покликані задовольнити його потреби. Цінність виражає спосіб існування особистості, причому різні цінності мають для неї різне значення і з цим пов'язана ієрархія цінностей. Як і самі цінності, їх ієрархічна структура носить конкретно-історичний і особовий характер. Одні і ті ж предмети і явища для різних людей можуть представляти неоднакову цінність, так само як і в різний час у однієї і тієї ж людини. Ситий і голодний будуть по-різному відноситься до шматка хліба, а симфонічна музика (або доля-музика) можуть викликати у людей не тільки відчуття глибокої насолоди, але і роздратування. Іншими словами, існує не тільки історична, але і індивідуальна динаміка цінностей і їх ієрархії.

Цінності особистості утворюють систему її ціннісних орієнтацій, під якими мається на увазі сукупність найважливіших якостей внутрішньої структури особи, що є для неї особливо значущими. Ці ціннісні орієнтації і утворюють певну основу свідомості і поведінки особистості і безпосередньо впливають на її розвиток. При цьому відповідно до конкретної, індивідуальної ієрархії цінностей, спостерігається відносний характер ціннісних орієнтацій. Так, один вчиться, щоб більше заробляти, а інший працює, щоб мати нагоду вчитися і самоудосконалюватися. Але, так чи інакше, конкретна система ціннісних орієнтацій і їх ієрархія виступають регуляторами розвитку особистості. Вони служать критерієм норм і правил поведінки особи, у міру засвоєння яких відбувається її соціалізація.

У літературі існують різні способи і принципи класифікації і ієрархії цінностей. Так, виділяють цінності-цілі, або вищі (абсолютні) цінності, і цінності-засоби (інструментальні цінності). Говорять про цінності позитивні і негативні, маючи на увазі їх соціальне значення і наслідки їх реалізації. Можна виділяти матеріальні і духовні цінності і т.д. Важливо підкреслити, що всі вони знаходяться в тісному взаємозв'язку між собою і в єдності, і утворюють цілісність світогляду кожної людини.

Проте, не дивлячись на різні форми диференціації цінностей і їх релятивний характер, є найвища і абсолютна цінність – це сама людина, його життя. Ця цінність повинна розглядатися тільки як цінність-мета, і ніколи до неї не повинне бути відношення як до цінності-засобу, про що так переконано писав Кант. Людина – це самоцінність, абсолютна цінність.

Вона є суб'єктом цінностей і ціннісного відношення, і сама постановка питання про цінності поза людиною втрачає зміст, якщо, звичайно, не впадати в містичні спекуляції.

Таку ж цінність представляють і соціальні спільності і суспільство в цілому, які також є суб'єктами цінностей. Основа цього укладена в соціальній суті людини і діалектиці суспільства і особи, що звідси витікає. З цього приводу видатний російський філософ П. І. Новгородцев писав наступне: «Особа є начало безумовне, але не самодовлеющєє: суспільство, яке їй протиставляється, адже це інші особистості, які можуть бути не засобами, а тільки цілями для даної особи. Будучи особистістю і добиваючись безумовного етичного значення, я повинен і в інших особистостях визнати таку ж безумовну цінність. Я не можу бачити в суспільстві, тобто в інших особистостях, тільки засоби для моїх цілей, я повинен визнати за ними значення таких же етичних цілей, яке вони, тобто все суспільство, повинні визнати за мною. Тут створюється не відношення засобу до цілей, а складніше відношення взаємодії цілей».

Крім цього до вищих цінностей слід віднести такі «граничні» і найзагальніші для людей цінності, як значення життя, добро, справедливість, краса, істина, свобода і т.д. Саме до таких цінностей відносяться слова одного з найбільших філософів XX в. А. Уайтхеда: «Той Світ, який збільшує тривалість існування, є Світом Цінності. Цінність по самій своїй природі нечасова і безсмертна. Її суть не базується на жодних скороплинних обставинах».

Цей тип цінностей робить першорядний вплив на соціалізацію особистості. Їх реалізація, по суті, тотожна реалізації найглибиннішого шару структури особи, її самоактуалізації. Без цього не тільки не може відбутися особистість, але і саме життя для більшості буде нестерпним. Люди, які не знайшли через певні причини, наприклад, сенсу життя або що не мають нагоди реалізувати його так само, як і інші вищі цінності, часто приходять до висновку про неспроможність самого життя, а деколи закінчують і трагедією. Відомо, наприклад, скільки життів було віддано за одну лише свободу.

З приводу ролі вищих цінностей в соціалізації і самоактуалізації особистості видатний американський учений А. Маслоу писав, що всі люди, що самоактуалізуються, залучені в деяку справу. Вони віддані цій справі, яка є для них чимось дуже цінним. Це визнання долі, і люди люблять його так, що для них зникає розмежування «праця-радість». «Один присвячує своє життя закону, інший – справедливості, ще хтось – красі або істині. Всі вони тим або іншим чином присвячують своє життя пошуку того, що я назвав «буттєвими» (скорочено «Б») цінностями, тобто пошуку граничних цінностей, які є справжніми і не можуть бути зведені до чогось вищого. Є близько чотирнадцяти таких Б-цінностей: істина, краса, добро стародавніх, досконалість, простота, всесторонність і декілька інших». Ці цінності буття виступають як найважливіші потреби (метапотреби), і вони настільки значні для особистості, що їх придушення породжує навіть певний тип патологій душі, які відбуваються, наприклад, від постійного мешкання серед брехунів і втрати довіри до людей. Буттєві цінності є, на думку Маслоу, смилом життя для більшості людей.

З проблемою вищих цінностей і перш за все із значенням життя пов'язана і проблема «екзистенціального вакууму», в якому опиняється людина,