У процесі різнобічної діяльності в школярів формуються мо-ральні відносини — вид соціальних відносин, в основу яких закладено моральне починання, тобто починання, яке реалізується у моральному виборі не за мотивами вигоди, а за велінням совісті, за критеріями справедливості і добра.

Моральні відносини формуються в процесі спілкування, на основі якого здійснюється пізнання особистості, обмін інформацією, взаємне оволодіння досвідом суспільного життя і діяльності, процесі спілкування виникають відповідні переживання.

Про морально виховану людину, звичайно, роблять висновок за її поведінкою. Поведінка — поняття досить широке, що охоплює усі сторони життєдіяльності особистості. Тому для розкриття її моральної сутності слід виділити якусь найменшу одиницю, котра зберігала б властивості цілого. Такою найменшою одиницею пове-дінки може бути вчинок. Саме вчинок і його аналіз дають можли-вість зрозуміти як характер моральної спрямованості особистості, так і суть педагогічного впливу з метою її морального формування.

Коли йдеться про вчинок, то, звичайно, мають на увазі ту чи іншу дію або стан людини. Але сама по собі дія або стан як зов-нішній прояв людини ще не є вчинком. Вчинком вони стають лише тоді, коли розглядаються в єдності з внутрішніми потребами і мотивами особистої. Саме вони є показниками моральності чи аморальності дій і вчинків, поведінки. Звідси випливає потреба глибокого вивчення мотиваційної сфери діяльності школярів (діагностичний підхід до виховного процесу). Не можна оцінювати поведінку людей, не вивчивши причин прояву її, тобто моральними можуть бути як самі по собі дії і стан людини, так і мотиви та цілі, що породжують їх. А оскільки в цілях, мотивах і намірах знаходить своє вираження різне ставлення особистості до суспільства, інших людей, то в цілому цей компонент вчинку може бути названий ставленням [3, 71-74].

Моральність особистості виявляється в її діяльності і ставленнях, що мотивують цю діяльність: формуються ставлення школярів до Батьківщини, до інших країн і народів, до праці, своїх обов'язків, до прекрасного, матеріальних і духовних цінностей, до природи і т.ін. Тому моральне виховання виступає як синтез патріотичного, економічного, трудового виховання та інших впливових напрямків виховання особистості.

Система морального виховання приводить нас до одного з узагальнених кінцевих результатів — моральної культури особистості, яка є цілісною єдністю елементів, що охоплює культуру етичного мислення (здатність морального міркування, уміння користуватися етичними знаннями, розрізняти добро і зло, в якому б вигляді вони не виступали, застосовувати моральні норми до особливостей ситуацій, що склалися, тощо); культуру почуттів; здатність людини до «морального резонансу», співчуття, співпереживання; культуру поведінки, яка характеризує конкретний спосіб здійснення в моральній практиці думок і почуттів, рівень їхнього перетво-рення в повсякденну норму вчинку; етикет як рівень дотримання правил, що регулюють форму, манери поведінки особистості в про-цесі спілкування. Моральна культура особистості — це своєрідна характеристика її морального розвитку, в якій відображено рівень засвоєння нею морального досвіду суспільства, здатність органічно і послідовно здійснювати в поведінці й відносинах з іншими людь-ми цінності, норми і принципи, готовність до постійного самовдосконалення [3, 74-75].

Мірилом сформованості особистості на кожному етапі її роз-витку є певний рівень досвіду: життєвого, що набувається в проце-сі повсякденного життя людини, і соціального, який набувається в процесі реалізації принципу соціалізації.

Моральний досвід, виходячи із триєдиного аспекту формування особистості, являє собою відповідний рівень засвоєння й усвідом-лення особистістю моральних знань (рівень сформованості мораль-ної свідомості), сформованості моральних ставлень (емоційна сфера, моральні почуття) та сформованості моральної діяльності (моральні відносини, моральна поведінка), тобто рівень сформова-ності моральної культури й етикету.

Моральний досвід синтезує життєвий (житейський) і соціальний досвіди. Життєвий досвід людина набуває в процесі співжит-тя в сім'ї, у побуті. На формування цього досвіду впливають зви-чаї, традиції середовища, в якому виховується людина, народні методи виховання. В процесі свого розвитку особистість, засвоюю-чи досягнення різних галузей суспільства, доповнює життєвий до-свід соціальним, тобто здійснюється процес моральної соціалізації.

Найвищий рівень морального досвіду особистості характеризує її моралі у зрілість—якість особистості, яка сформувалася під впливом і конкретно-історичних суспільних і індивідуальних умов, навчання, морального виховання і самовиховання. Моральна зрі-лість— високий рівень сформованості в людини моральної са-мосвідомості, морального самоставлення і саморегуляції своїх дій, вчинків, оцій і поведінки. Отже, морально зріла людина — це особистість, яка здатна сама на себе впливати, здійснюючи при цьому самовиховуючий процес. Кожна особистість розрахована на «більше», і, насамперед, у своєму моральному зростанні. Немає меж для морального самовдосконалення. Адже в кінцевому резуль-таті істинно моральною людиною можна стати за рахунок влас-них зусиль. Самооцінка, самоосвіта, самоконтроль і самоствер-дження є тими суб'єктивними рушійними силами особистості, за допомогою, яких розвивається її самосвідомість, тобто усвідомлення соціальної значущості власної індивідуальності, свого місця і ролі в суспільній життєдіяльності. Чим вищий рівень самоусві-домлення, тим продуктивніше здійснюються самооцінка, самокон-троль, самоствердження. В такій низці перебуває людина, яка постійно працює над собою, самокритично оцінює свої духовні досягнення [4, 98-106].

Проблема співвідносин моралі і релігії, цих двох форм суспільної свідомості, має важливе значення в етиці, оскільки вона безпосередньо пов'язана з питанням про критерій моральності. Прихильники релігійного обґрунтування моральності висувають такі аргументи: історично перші моральні норми сформульовано в релігії; моральні норми мають смисл лише при передбаченні аб-солютної безапеляційності їх, тобто визнанні їхнього божествен-ного походження. Світська філософія розглядає проблему в кон-тексті співвідносив загальнозначущості вимог і автономії моралі: мораль зберігає свою специфіку лише в тому випадку, якщо вона не залежить ні від яких