уявлень, що проникають зовні. Френсис Бекон одним із перших зробив спробу — хоча досить обережну — вивільнити питання про походження і сутність моральних понять — від релігії. Він насмілився висловити думку, що відсутності релі-гійних переконань не слід приписувати руйнівного впливу на моральність, вважаючи, що навіть безбожник може бути чесним громадянином, тоді як, з іншого боку, забобонна релігія, якщо вона бере на себе керування моральністю людини, є справді небезпечною. Висловлювався Бекон надзвичайно стримано (по-іншому в його часи неможливо було висловлюватись), але суть цієї думки була зрозуміла, і з тих пір така ж думка стала дедалі голосніше і впевненіше висловлюватися в Англії і Франції. Почався розви-ток раціоналістичної етики, тобто етики на наукових основах, працями Гоббса, Локка, Кедворса та інших.
І все ж таки між релігією і мораллю є багато спільних основ. Усі відомі релігії підтримують моральні цінності, необхідні для розвитку й планування цивілізації. Основною ціллю будь-якої релігії є моральне удосконалення кожної людини в суспільстві в цілому (хоча різні релігії можуть по-різному уявляти собі цей шлях духовного розвитку).
Наприклад, саме з основ християнської моралі випливає боротьба добра проти зла.
Центральною ланкою взаємозв'язку моралі й релігії є моральний ідеал — носій ідеальних норм поведінки. Як підтверджує ряд наукових досліджень, висхідні якості загальнолюдського ідеалу втілював християнський ідеал. «Є тільки один ідеал довершеності, перед яким схиляються всі народності,— це ідеал, що його дає нам християнство... Воно дає життя і вказує вищу мету всякому вихованню; воно ж і має бути для виховання кожного християнського народу джерелом усякого світла й усякої істини...», — підкреслював відомий педагог К. Д. Ушинський [3, 85-87].
РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ
Проблема естетичного виховання має багатовікову історію. Вона привертала увагу майже всіх великих філософів, педагогів і психологів, але тільки в працях К.Маркса і Ф.Енгельса знайшла своє справді наукове розв'язання. Основоположники наукового комунізму переконливо довели, що формування людини насам-перед соціальна проблема, її розв'язання залежить передусім від того, яке широке поле діяльності відкри-ває, суспільство перед людиною, наскільки повно воно може розвинути і застосувати таланти й творчі здібно-сті особистості, як їхній розвиток відповідає внутріш-нім тенденціям і потребам тієї або іншої суспільної системи.
Активну участь у розв’язанні проблеми естетичного виховання брав А.В.Луначарський. Цікаві думки про естетичне виховання висловили також такі вчені, як П.П.Булонський, С.Т.Шаський. естетичне виховання вони вважають засобом формування людини-творця.
Специфіка поставки питань естетичного виховання в сучасний період полягає насамперед у новому підході до засобів виховної роботи.
Якщо і минулому недостатня увага до окремих сторін життя була історично й об’єктивно виправданою, то тепер коли створюються всі умови для всебічного і гармонійного розвитку людини, ігнорування естетичного навколишньої дійсності завдає великої шкоди. Можна прямо сказати, що естетичне виховання спеціальними засобами і заходами не може бути до кінця ефективним, якщо оточення людини і дама, і в школі, і на вулиці, і на роботі не відповідатися сучасному уявленню про красу.
Як відомо, центральною проблемою в розв’язанні завдань всебічного розвитку особистості є трудове виховання. Любов до праці, позитивне ставлення до неї виховуються різноманітними засобами, у тому числі матеріальним і моральним стимулюванням трудової діяльності. Щоб праця стала органічною потребою людини, вона повинна давати насолоду. Через те постає питання про естетичні стимули до праці – про красу самого процесу трудової діяльності, красу умов і результатів діяльності, що виступають як показує практика своєрідним позитивним чинником у трудовому вихованні. Таке ж значення має крас і для політичного, морального і фізичного виховання.
Отже, новий, вищий тип естетичного ставлення до дійсності зумовлює потребу в перегляді естетичного ідеалу всього нашого життя, щоб краса органічно ввійшла в помисли і дії людини.
Зробити щасливою кожну особистість – це не тільки забезпечити її всім необхідним. Треба виховати людину в дусі високого розуміння щастя, збагативши світ її почуттів, щоб вона могла відчути і зрозуміти всю красу й повноту навколишнього життя. Краса повинна допомагати людям перебудовувати світ, робити життя яскравим, розумним, емоційно насиченим.
Важливо приділяти більше уваги розробці таких теоретичних проблем: що таке краса, як вона входить у духовний світ людини, які критерії справжніх естетичних цінностей. Без розв’язання цих питань не може зробити свідомим і керованим процес естетичного виховання, важко зрозуміти його суть, шляхи і методи. Будь-яке виховання – це завжди формування здібностей, навичок, умінь.
Проблема прекрасного дуже складна, і дискусія про суть краси не закінчена. Існує декілька точок зору.
Одне з них – “природнича” – порівняно проста, тому в науково-популярних працях викладається саме вона. Згідно цієї теорії краса – це “естетичні властивості” речей: колір, симетрія, пропорцій, ритм, гармонія тощо. Якщо ці властивості є – предмет красивий. Але це не завжди справджується. Краса повинна викликати в людини особливе почуття радості. Досвід показує, що люди часто сприймають одні й ті самі властивості речей, а почуття переживають різні, навіть протилежні. Отже, самих властивостей предметів і явищ ще не досить для пояснення краси як причини почуттів.
Є ще одна точка зору: краса – це один з видів цінностей.
Людина як біологічна і суспільна істота має різні потреби: природжені і набуті в процесі суспільного життя. Для їх задоволення вона вступає в практичну взаємодію з навколишнім світом. Річ або її властивості, що задовольняють певні потреби, стають значущими, цінними для людини. Цінність - це не властивості речі, а їх позитивне відношення до людини, відповідність