Для масової культури є характерним антимодернізм та антиаван- гардізм. Якщо модернізм та авангард прямують до ускладненої техніки письма, то масова культура оперує гранично спрощеною, відпрацьованою попередньою культурою технікою. Якщо у модернізмі та авангарді пере- важає установка на нове як основну умову їх існування, то масова культура традиційна та консервативна. Вона орієнтована на середню мовну семіотичну норму, на просту прагматику, оскільки є направленою на величезну читаць- ку, глядацьку або слухацьку аудиторію. Тому можна сказати, що масова культура виникла у ХХ ст. не тільки завдяки розвиткові техніки, який призвів до виникнення такої кількості джерел інформації, а й завдяки розвиткові та закріпленню політичних демократій. Відомо, що найрозвиненішою є масова культура у найбільш розвиненому демократичному суспільстві – в Америці із її Голівудом, цим символом необмеженої влади масової культури. Але важливо і протилежне – у тоталітарних державах вона практично відсутня, так само, як відсутній розподіл культури на масову та елітарну. Вся культура об’являється масовою, але насправді є елітарною. Це звучить парадоксально, але так воно і є.

4. Основні прояви та напрями масової культури нашого часу.

Серед основних проявів та напрямів сучасної масової культури можна виділити наступні:

індустрія „субкультури дитинства” (художні витвори для дітей, іграшки та ігри промислового виготовлення, товари специфічного дитячого споживання, дитячі клуби та табори, воєнізовані та інші організації, технології колективного виховання дітей та інше), які переслідують мету явної або закамуфльованої стандартизації змісту та форми виховання дітей, впровадження в їхню свідомість уніфікованих форм та навичок соціальної та особистої культури, ідеологічно орієнтованих світоглядів, що складають основу ціннісних установок, що офіційно пропагуються в даному суспільстві;

масова загальноосвітня школа, що тісно корелює з установками „суб- культури дитинства”, прилучає учнів до основ наукових знань, філософських та релігійних уявлень про оточуючий світ, до історичного соціокультурного досвіду колективної життєдіяльності людей, до прийнятих в суспільстві цін- нісних орієнтацій. При цьому вона стандартизує перелічені знання та уявлення на основі типових програм та редукує знання до спрощених форм дитячої свідомості та розуміння;

засоби масової інформації (друковані та електронні), які транслюють широким прошаркам населення поточну актуальну інформацію, роз’яснюють звичайній людині зміст подій, суджень та вчинків діячів різних спеціалізованих сфер суспільної практики, тобто фактично маніпулюють свідомістю людей та формують суспільну думку щодо тих або інших проблем згідно з інтересами свого замовника (при цьому не виключається можливість існування незаангажованої журналістики);

система національної (державної) ідеології та пропаганди, „патріотич- ного” виховання і т.п., яка контролює та формує політико-ідеологічні орієн- тації населення та його окремих груп (наприклад, політико-виховна робота із військовослужбовцями), маніпулює свідомістю людей згідно з інтересами правлячих еліт та забезпечує політичну благонадійність та бажану електо- ральну поведінку громадян, „мобілізаційну готовність” суспільства до мож- ливих військових загроз та політичних потрясінь і т.п.;

масовий політичний рух (партійні та молодіжні організації, маніфеста- ції, демонстрації, пропагандистські та виборчі кампанії і т.п.), які ініціюють правлячі або опозиційні еліти із наміром залучення до політичних акцій ширших прошарків населення, які у більшості знаходяться далеко від інтересів політичних еліт та погано розуміють зміст політичних програм, що пропонуються, заради підтримки яких людей мобілізують засобом розпалю- вання політичного, націоналістичного, релігійного та іншого психозу;

масова соціальна міфологія (націонал-шовінізм та істеричний „патріо- тизм”, соціальна демагогія, квазірелігійні та паранаукові вчення, екстрасенс-соріка, „кумироманія”, „шпигуноманія”, „полювання на відьом”, провокацій- ні чутки та плітки і т.д.), що спрощує складну систему ціннісних орієнтацій людини та численні відтінки світоглядів до елементарних дуальних позицій („наші – не наші”), замінює аналіз складних причинно-наслідкових зв’язків між явищами та подіями на прості та, як правило, фантастичні пояснення (світова змова, „барабашки”, інопланетяни і т.п.). Це звільняє людей, що не звикли до складних інтелектуальних рефлексій, від пошуку раціональних пояснень хвилюючих їх проблем і дає вихід емоцій в найбільш інфантиль- ному прояві;

індустрія розважального дозвілля, що включає в себе масову художню культуру (практично за всіма видами літератури та мистецтва, окрім архітек- тури), масові видовища (від спортивно-циркових до еротичних), професійний спорт (як видовище для вболівальників), структури, що спеціалізуються на проведенні організованого розважального дозвілля (відповідні типи клубів, дискотеки і т.п.) та інші види масових шоу. Тут споживач, як правило, висту- пає не тільки в ролі пасивного глядача, але й постійно провокується на активне включення або екстатичну емоційну реакцію на те, що коїться навколо (інколи не без допомоги допінгових стимуляторів). При цьому використовуються технічні засоби та майстерство „вищого” мистецтва для передачі спрощеного змістового та художнього складу, яке адаптоване до не- вимогливих смаків, інтелектуальних, естетичних запитів масового споживача;

індустрія оздоровчого дозвілля, фізичної реабілітації людини та ви- правлення його тілесного іміджу (курортна індустрія, масовий фізкультурний рух, культуризм та аеробіка, спортивний туризм, а також система хірургіч- них, фізіотерапевтичних, фармацевтичних, парфумерних та косметичних по- слуг для виправлення зовнішності), що дає індивіду можливість виправити свою зовнішність у відповідності до модного типу іміджу, укріплює людину не тільки фізично, а й психологічно (підіймає його впевненість у власній фізичній витривалості, гендерній конкурентоспроможності і