зрозуміла. Така людина цілком задоволена тим, що вона не відрізняється від інших, „одержимих ідеєю постійного зростання життєвого попиту, впевнених у власній досконалості, тих, що насаджують у всіх сферах життя – від політики до мистецтва – тиранію інтелектуальної вульгарності; такі люди не зважають ні на кого, окрім себе”. Вперше культура охопила ті прошарки населення, які завжди існували „поза культурою”.
Феномен масової культури існує, а телебачення являється найефективнішим засобом тиражування та поширення цієї культури. Масова культура впливає на масову свідомість, пов’язана із засобами масової інформації, орієнтована на споживацький попит і інстинкти та має маніпулятивний характер. Масова культура здійснює стандартизацію духовної діяльності людини. Для масової культури є характерним антимодернізм та антиавангардізм. Якщо модернізм та авангард прямують до ускладненої техніки письма, то масова культура оперує гранично спрощеною, відпрацьованою попередньою культурою технікою. Якщо у модернізмі та авангарді переважає установка на нове як основну умову їх існування, то масова культура традиційна та консервативна.
Масова культура формує вищу, елітарну культуру. Доволі часто об’єкти цих протилежних культур переходять умовну межу. Якщо для представників елітарної культури найважливішим прагненням є повне самовираження та художнє втілення власних ідей, то для творців масової культури пріоритетом являється комерційна вигода, прибутковість того або іншого витвору.
У витворах масової культури споживача найбільше хвилює зрозумілий сюжет без особливих художніх надлишків, розповідь (міф або казка), де він все ж таки шукає ілюзію життєвості, достовірності уявних героїв. Однією з особливостей сприйняття масової культури є те, що глядач або читач ідентифікує себе із героями художнього витвору. Тому масова культура виконує не тільки розважальну функцію, а й виступає в якості ілюзорної компенсації за несправедливість життя, відсутність достатку, здоров’я, кохання, успіху, визнання тощо.
Якщо в минулому людина відпочивала тільки у свята, то в наш час вона потребує такого відпочинку щодня. Виправдання масової культури в тому і полягає, що вона почала задовольняти такі потреби суспільства, перетворившись на індустрію розваг. Це культура більшості, вона демократична, це культура для неосвічених. Для масової культури є характерним тиражування унікального і зведення його до звичного і загальнодоступного.
Масова культура намагається заполонити всі сфери життєдіяльності людства, замінити собою „вищу”, елітарну культуру. В кінці кінців, естрадна співачка, що танцює біля мікрофону, співає приблизно теж саме, що писав у своїх сонетах Шекспір, але в конкретному випадку перекладене на сучасну мову „два прихлопи, три притопи”. Для людини, яка має можливість читати Шекспіра в оригіналі, це звучить відразливо. Але чи можливо навчити все людство читати Шекспіра в оригіналі (як про це мріяли філософи - просвітителі), як це зробити і – найголовніше – чи потрібно це людству? Масова культура не відповідає на це запитання, вона лише займає місце, що було створене відсутністю відповіді. І є підозра, що це надовго.
Список використаної літератури
1. Руднев В.П. Словарь культуры ХХ века. - Москва, 1997 http://www.sol.ru/Library/Kulturology/kultslov/index.htm
2. Махнач В. Россия в ХХ столетии. - Москва, 1997
http://www.russ.ru/antolog/inoe/mahn_o.htm
3. Флиер А.Я. Массовая культура и её социальные функции. - Москва, 2000
4. Кормич Л.І., Багацький В.В. Культурологія. – Харків, 2002. – 304 с.
5. Культурологія / Матвєєва Л.Л. – Київ: Либідь, 2005. – 512 с.
Вступ
Епоха Відродження - період в історії культури Західної Європи, який почався в Італії в кінці XIII ст., зайняв в більшості європейських країн XIV-XVI ст., а в Іспанії та Англії тривав до початку XVII ст. Термін “Відродження” першим почав вживати Джорджо Вазарі - італійський художник XVI ст., учень Мікеланджело і перший дослідник сучасного йому мистецтва, автор книги “Життєписи найбільш знаменитих живописців, ваятелів і зодчих”. Він хотів підкреслити цією назвою особливий інтерес свого часу до античності, відновлення її традицій. Серед вчених тривають дискусії про основні риси, сфери поширення, періодизацію культури Відродження. Ось одна з них:
Проторенесанс ( XII ст. - сер. XIV ст.)
Ранній Ренесанс (сер. XIV ст. - XV ст.)
Високий Ренесанс (кінець XV ст. - XVI ст.)
Пізній Ренесанс (кінець XVI ст. - початок XVII ст.)
Але разом з тим спільним для сучасних дослідників є визнання того, що для характеру культури Відродження вирішальним стало нове бачення античності, відмінне від середньовічного. Воно визначається відчуттям історичної дистанції по відношенню до давнини. Середньовічні схоласти сприймали античних авторів як сучасників, історична дистанція не вважалась важливим фактором погляду на старовину. Саме тому давні мислителі, перш за все Аристотель, сприймались як беззаперечні авторитети, котрих слід розуміти і тлумачити. Історична дистанція дозволила Відродженню поставити задачу не тільки розуміння і тлумачення, але й оцінки. Водночас виникло бажання «воскресіння» античності, але воскресіння уявного, оскільки поняття історичної дистанції чітко вказувало на невідворотність минулого. Отже, можна воскресити окремі найбільш важливі елементи минулого, доповнив і збагатив ними сучасність. Звідси і виникає характерний для Відродження інтерес до античності, котрий інколи переходить в поклоніння. Античність стає основою гуманізму Відродження.
1.Історіографічне значення терміну “гуманізм”
Відкриття древнього світу було зроблено діячами Відродження таким шляхом, що стало одночасно відкриттям людської індивідуальності. Як це стало можливим? Щоб відповісти на це запитання, перш за все звернемо увагу на значення терміну «гуманізм». Його походження зв'язано з поняттям studia humanitatis — букв. «гуманітарні студії». Так починаючи з XIV в. позначали комплекс учбових дисциплін, в котрий входили граматика, риторика, поезія, історія, етика. Викладачів цих дисциплін стали називати гуманістами. Відродження, звісно, було зв'язано з заняттями саме цими дисциплінами. Їх вивчення здавна будувалось на знайомстві