Отже, прекрасне – це найвища естетична цінність, яка збігається з уявленнями людини про досконалість або про те, що сприяє вдосконаленню життя. Прекрасне як категорія есте-тики має декілька особливостей:–

дійсність містить у собі об'єктивну основу, підвалини пре-красного, що відбилися у так званих законах краси: законах симетрії, міри, гармонії, ритму тощо. Але слушно відзначити, що ідеальна симетрія часом сприймається людиною не як вияв досконалого життя, а як прояв смерті, а інколи порушення си-метрії, ритму, гармонії – як вияв життя, що розвивається та вдосконалюється. Згадаймо з цього приводу образ панночки з геніального гегелівського твору «Вій»;–

прекрасне має конкретно-історичний характер. Наприк-лад, уявлення про жіночу красу за античних часів, середньовіч-чя, Нового часу та у XX ст. суттєво відрізняються;–

уявлення про прекрасне залежить від конкретних соці-альних умов життя особистості, соціальної групи тощо, тобто від їх способу життя. Наприклад, витонченість та вишуканість дворянок у селянському середовищі XIX ст. сприймалися як оз-нака хвороби, слабкості тощо;–

ідеал прекрасного визначається також особливостями на-ціональної культури. З огляду на це красива, приваблива дівчина на Сході порівнюється з місяцем, а у слов'ян – з берізкою;–

розуміння прекрасного зумовлюється рівнем індивідуаль-ної, особистісної культури, особливостями естетичного смаку, звичаїв та засобів естетичного виховання у сім'ї, у близькому оточенні тощо;–

прекрасне має специфічний вияв у різних сферах дійсності. Маючи на увазі природу, відмічається насамперед форма її явищ. У людині як прекрасне можна оцінити її зовнішній вигляд, поведінку, внутрішній світ, результати її діяльності. У суспільстві предметом естетичної оцінки стає ступінь досконалості суспіль-них відносин. Людство виробило особливий орган духовного життя, особливу його форму – мистецтво, – яка являє собою спеціально відібрану та оформлену дійсність, де завжди пре-красною (тобто досконалою) повинна бути форма, але прекрас-не може стати (і стає) предметом художнього усвідомлення, що пов'язано зі змістом художнього твору. Стародавні греки знай-шли спеціальний термін – калокагатія, – який означає збіг у явищі дійсності прекрасної форми та прекрасного змісту.

Потворне – антипод, протилежність прекрасного. Ця ка-тегорія пов'язана з оцінкою тих явищ, які викликають людське обурення, незадоволення внаслідок дисгармонії, диспропорцій-ності, неупорядкованості, та відображає неможливість або відсутність досконалості. Однак потворне має з прекрасним діа-лектичний зв'язок, який виявляється у деяких аспектах:–

потворне у негативній формі містить уявлення про пози-тивний естетичний ідеал і відбиває приховану вимогу або ба-жання відродження цього ідеалу;–

прекрасне та потворне можна розглядати як періоди роз-витку одного і того ж явища, процесу. Особливо відверто цей зв'язок спостерігається у природі. Згадаймо слова шекспірівсь-кого Гамлета про те, що навіть таке божество, як Сонце, народ-жує гробаків, пестуючи промінням те, що вмерло. В. Шекспір вважав таке перетворення властивістю природи та суспільства;–

врешті, прекрасне та потворне співвідносні. Ще Геракліт мудро відмітив, що найпрекрасніша з мавп є огидною у по-рівнянні з людиною, а наймудріша людина у порівнянні з Бо-гом здається мавпою – й за мудрістю, й за красою, й за усім останнім.

Відрізняють зовнішній прояв потворного – гниття, хвороба, розпад – та внутрішній. Стосовно людини – це моральний розклад, моральна деградація. Дослідженню цієї проблеми при-свячена велика художня спадщина. Згадаймо п'єсу Л.М. Толсто-го «Живий труп», повість А.П. Чехова «Іонич», п'єсу М. Кропив-ницького «Глитай, або ж Павук», романи О. Уайльда «Портрет Доріана Грея», О. Бальзака «Шагренева шкіра» тощо.

Отже, якщо людина впізнає втілені у життя свої ідеальні уявлення про дійсність або те, що сприяє її вдосконаленню, то вона сприймає такі явища як прекрасні; якщо зустрічаються з розпадом життя, з дисгармонією зовнішньою або внутрішньою, то це оцінюється як потворне. Тому прекрасне – найвища по-зитивна естетична цінність, а потворне – негативна естетична цінність.

Піднесене та низьке

Піднесене – категорія естетики, яка відбиває сукупність природних, соціальних та художніх явищ, які є винятковими за своїми кількісно-якісними характеристиками, завдяки чому вони виступають як джерело глибокого естетичного переживання.

Щоб з'ясувати специфіку піднесеного, доцільно порівняти цю естетичну категорію з прекрасним:–

якщо прекрасне завжди несе у собі людську міру, то підне-сене – це перевищення міри, тобто піднесене – це те, що вражає людське уявлення силою або масштабом свого прояву;–

прекрасне – це те, що, як правило, освоєно людиною, інакше кажучи, це область людської свободи. Піднесене – зав-жди щось незрозуміле, це область свободи у перспективі, об-ласть несвободи у сьогоднішньому розумінні. Піднесене – ко-лосальне, могутнє, що перевершує можливості сучасного люд-ства. Зіштовхуючись з цими грізними силами, прагнучи протис-тояти їм, поступово підкорюючи їх собі, людина тим самим споріднюється з вічністю, набуває свого істинного, земного без-смертя, що спирається на діяння та творчість:

Есть упоение в бою,

И бездны мрачной на краю,

И в разъяренном океане,

Средь грозных волн й бурной тьмы,

И в аравийском урагане,

И в дуновении Чумы.

Все, все, что гибелью грозит,

Ллл сердца смертного таит

Неизъяснимы наслажденья –

бессмертья, может быть, залог,

И счастлив тот, кто средь волненья

Их обретать и видеть мог1.

З огляду на ці особливості піднесене пов'язане не тільки з сильними позитивними емоціями (захоплення, захват), але подібні явища здатні викликати почуття трепету, священного жаху тощо.

Піднесене має специфічний прояв: у природі сприймаються як величне простір неба, пасмо гір, могутність водоспадів, природні стихії та явища: буря, північне сяйво тощо. В індивідуаль-ному та суспільному житті як піднесене оцінюються вчинки, дії, відносини, які вражають нас