Комічне пов'язане з тим, що історія здійснюється не тільки через трагедію, але й через комедію. Гегель говорив про іронію історії, а К. Марксу належить відоме висловлювання про те, що усе в історії повторюється двічі: як трагедія та як фарс.

Сутність комічного, як і трагічного, полягає у суперечності. Але якість останньої, що оцінюється як комічне, – іншого роду:

комізм – результат контрасту, розладу, протистояння потвор-ного прекрасному, низького – піднесеному, внутрішньої пусто-ти – зовнішньому вигляду, що претендує на значущість. У коміч-ному протиріччі присутні два протилежних започаткування, перше з яких вважається позитивним і привертає до себе увагу, але насправді обертається негативною властивістю.

Комічне, як і будь-яке естетичне явище, є соціальним. Воно перебуває не в об'єкті сміху, а у суб'єкті, тобто у тому, хто сприй-має протиріччя як комічне.

Комічне незвичайною мірою пов'язане з загальною культурою суспільства та людини. Низька культура завжди агресивна. Така людина неспроможна терпіти розбіжні погляди, думки, переваги інших. Навпаки, людина, що володіє високою культурою, здатна аналізувати поведінку, відносини не тільки інших людей, але й самої себе, що є свідченням присутності у неї почуття гумору, розвиненого, живого розуму, яскравої уяви, фантазії.

Суспільство, яке спроможне ставитися з гумором до своїх недоліків, почуває у собі силу до їх подолання та вдосконалення, тобто розширює межі власної свободи. Гегель писав про те, що загальна підстава комедії – це світ, де людина як суб'єкт зроби-ла себе повним хазяїном того, що має значення для неї як істот-ний зміст її знань та звершень, світ, цілі якого руйнують через те самих себе своєю неістотністю1.

Джерелом комічного може стати не тільки підміна сенсу та змісту, але й порушення міри, створення ілюзії. Наприклад, мріяти може кожна людина, але коли вона, крім цього, нічого більш не робить, народжуються манілови: «Иногда, глядя с крыль-ца на двор и на пруд, говорил он о том, как бы хорошо было, если бы вдруг от дома провести подземный ход или чрез пруд выстроить каменный мост, на котором бы были по обеим сто-ронам лавки, и чтобы в них сидели купцы и продавали разные мелкие товары, нужные для крестьян. При этом глаза его дела-лись чрезвычайно сладкими и лицо принимало самое довольное выражение; впрочем, все эти прожекты так и оканчивались од-ними словами»2.

М.В. Гоголь з цього приводу писав про те, що сміх супровод-жує розвінчання нікчемного, яке претендує на багатозначність, утверджує реальну гідність людини.

Комічне, таким чином, пов'язано з свободою людини та сус-пільства, із звільненням їх від різних вад, тобто також є стверд-женням прекрасного, але через заперечення всього, що заважає вдосконаленню життя.

Головними засобами створення комічного ефекту є гротеск (контраст реального й химерного) та гіпербола (перебільшення).

Залежно від відношення до предмета комічного осміяння розрізняють форми комічного:–

гумор – особлива форма комічного, яка відрізняється не-злобивим відношенням до хиб життєвих явищ, поведінки лю-дей, здатна викликати лише приязну посмішку. Гумор засно-вується на використанні засобів дотепності та гри слів;–

сатира – форма комічного, сутність якої полягає у тому, що шляхом використання особливих засобів та прийомів дося-гається критика недоліків, пороків, суперечностей соціальної дійсності як така, що знищує їх;–

іронія – форма комічного, що являє собою прихований глум, вибухова сила якого замаскована серйозною формою. Вона виявляє конфлікт нікчемного змісту з зовнішньо пристойною, респектабельною формою;–

сарказм – форма комічного, що викликає дошкульний сміх, який містить у собі руйнівну оцінку різних негативних явищ особистого та суспільного життя. Сарказм близький до іронії, але це в'їдлива, зла іронія. Негативна оцінка тут втілена більш виразно та чітко, ніж в іронії.

Отже, естетичне – це специфічне почуттєве духовне став-лення людини до дійсності, у процесі якого у співвідношенні зі своїми ідеальними уявленнями про досконале, прекрасне та гар-монійне суб'єкт оцінює форми різних проявів буття. Залежно від типу естетичних оцінок, що викликані цими явищами, відок-ремлюються основні форми естетичного, його модуси, які в історії естетики отримали статус основних естетичних категорій: прек-расне і потворне, піднесене та низьке, трагічне й комічне тощо. Прекрасне – це позитивна естетична цінність, центральна ес-тетична категорія, потворне – її діалектичний антипод. Підне-сене пов'язане з виключними у позитивному сенсі проявами дійсності, граничне негативні явища узагальнені у категорії низь-кого. Трагічне та комічне пов'язані з прекрасним як з метою, де, з одного боку, стверджується гідність і свобода людини, а з іншо-го – заперечується все те, що заважає цьому ствердженню.