також уміння організува-ти свою працю так, щоб вона приносила насолоду, тощо.
63. Поняття технічної естетики. Дизайн як проектна культура
В умовах сучасної цивілізації важливого значення набуває дизайн – найрозвинутіша та усвідомлена галузь людської діяль-ності за законами краси поза мистецтвом.
Дизайн у вузькому, спеціальному значенні терміна – це про-ектна художньо-творча діяльність, що направлена на розробку елементів предметно-просторового середовища людської жит-тєдіяльності, які виготовлені індустріальне, з високими спожив-чими властивостями й естетичними якостями. Позначка дизай-ну – у цьому вузькому смислі – формування гармонійного середовища житлової, виробничої і соціально-культурної сфер. Об'єкти дизайну – промислові вироби (виробниче обладнання, побутова техніка, меблі, посуд, одяг тощо); елементи і системи міського, виробничого і житлового середовища; візуальна інфор-мація; функціонально-споживчі комплекси і т. ін. Відповідно розрізняють окремі види дизайну: дизайн промислових виробів, дизайн середовища, графічний дизайн, дизайн соціально-куль-турної сфери і т. ін.
Усередині кожного виду можлива також спеціалізація ди-зайну. Позначка проектування в дизайні – оптимізація функціо-нальних процесів життєдіяльності людини, підвищення естетич-ного рівня виробів і їх комплексів. Предметом проектування в дизайні є структура і якості форми предметного середовища в цілому і окремих виробів як його елементів. Метод дизайну – принципові основи діяльності, що складаються еволюційно і виз-начають її позначку та категоріальний апарат, який задає мето-дичні підвалини проектування – засоби моделювання об'єкта і сукупність правил, що визначають послідовність і зміст етапів формотворення. Сучасні принципи дизайну – поєднання в цілісній структурі і гармонійній формі всіх суспільне необхід-них якостей об'єкта, що проектується. Основними робочими категоріями дизайнерського проектування є образ, функція, морфологія, технологічна форма, естетична цінність.
Здійснення ідеї створення цілісного об'єкта потребує глибо-кого знання основних законів і тенденцій розвитку економіки, виробництва, споживання, а також розуміння духовних потреб суспільства. Тому дизайн базується на наукових основах моде-лювання об'єкта, поєднує наукові принципи з художніми в про-ектному образі і знаходить застосування в інших галузях суспіль-ної діяльності – це так званий соціальний дизайн.
Теоретичною базою сучасного дизайну є технічна естетика – наукова дисципліна, яка комплексно вивчає соціальні, естетичні, функціональні, ергономічні і технічні аспекти формування пред-метно-просторового середовища і складає науково-методичні основи дизайну.
Виникнення дизайну пов'язано з розвитком промисловості наприкінці XIX ст., коли вузька спеціалізація виробництва при-звела до руйнування універсальності творчих сил людини та, як наслідок, до втрати естетичної цінності предметів, які виробля-лися промисловим способом.
У 1851 р. у Лондоні відбулася промислова виставка, вражен-ня від якої висловив один з її відвідувачів: «Незважаючи на роз-виток науки і техніки, успіхи цивілізації у художній справі по-ступаються досягненням минулих сторіч. Таке ж ганебне виз-нання напрошується від зіставлення сучасних виробів з вироба-ми наших предків. При всьому технічному прогресі наші вироби поступаються їм за формою та навіть за їх практичною присто-сованістю та доцільністю».
Цим відвідувачем був Г. Земпер, засновник технічної естети-ки. Через шість років відомий англійський теоретик та соціолог Д. Рескін відзначив з цього приводу: «Те, що створюється по-спішно, вмирає також поспішно; те, що коштує всього дешев-ше, у підсумку виявляється найдорожчим», – зафіксувавши у даному висловлюванні зв'язок між доцільністю, корисністю та красою. Отже виникнення дизайну пов'язано з власне процесом розвитку людської цивілізації. З самого свого виникнення ди-зайн орієнтувався на досягнення єдності трьох принципів: ко-рисності, зручності та краси.
Розробку даних принципів здійснив Г. Земпер, який у 1860– 1863 рр. написав працю «Стиль у технічних та тектонічних мистецтвах, або Практична естетика», де сформулював фунда-ментальний закон дизайну: форма предмета повинна залежати від його функції у людській практиці, матеріалу виготовлення та технології виробництва, а також визначатися рівнем соціаль-но-історичного розвитку суспільства.
У нашій країні ідеї дизайну набули розвитку на початку XX ст., що пов'язано з діяльністю Страхова, Енгельмейера, Столярова та ін. У 1920 р. були створені перші організації, які спеціально зай-малися розробкою дизайнерських проблем – Всеросійські ху-дожньо-технічні майстерні. У 1962 р. був створений ВНДІТЕ – Всесоюзний науково-дослідний інститут технічної естетики. Цей центр дизайнерської теорії та творчості мав філії в багатьох містах (наприклад, у Харкові), а на великих підприємствах пра-цювали спеціальні художньо-конструкторські бюро. Водночас були організовані перші спеціальні вищі та середні навчальні заклади (наприклад, Харківський художньо-промисловий інсти-тут, нині – Харківська державна академія дизайну і мистецтв, яка є головним закладом підготовки дизайнерських кадрів Ук-раїни), де розпочалася підготовка фахівців такого профілю.
У 1964 р. на міжнародному семінарі дизайнерів у Бельгії було прийнято таке визначення дизайну:
Дизайн – г^е творча діяльність, метою якоі є виявлення фор-мальних якостей промислових виробів. Ці якості включають і зовнішні особливості виробів, але головним чином – структурні та фунщіональні взаємозв'язки, які перетворюють вироби в єди-не и,іле як з точки зору споживача, так і з точки зору виробника.
Таким чином, були виділені головні специфічні особливості дизайну як різновиду естетичної діяльності.
Дизайн має власний предмет. Об'єктом дизайнерської діяль-ності є світ речей, які створюються людиною за допомогою засобів індустріальної техніки за законами краси та функціонування.
Мета дизайну (художнього конструювання) полягає у фор-муванні гармонійного предметного середовища, яке найбільш повно задовольняє матеріальні та духовні потреби людини.
Дизайн охоплює і діяльність дизайнера, і результати його праці – предмети, що пройшли художньо-конструкторську розробку, і особливий метод проектування – художнє конструю-вання, і власну теорію – технічну естетику – науку, яка дослід-жує проблеми створення гармонійного предметного середовища.
Художнє конструювання як метод дизайну передбачає вису-нення нової художньо-проектної ідеї та розробку нової функці-ональної структури, раціональне втілення цієї ідеї та гармоній-не, виразне стилістичне оформлення предмета.
Предмети, які є результатом діяльності дизайнера, повинні бути функціональними,