Реферат на тему:
Становлення естетики як науки
З XVII ст. починають укладатися нормативні естетичні сис-теми, що беруть свій початок ще з поетик епохи Відродження.
Першою такою системою була естетика стилю бароко, що укладається в Центральній Європі у XVI–ХУП ст. І хоча есте-тика бароко не зафіксована в спеціальних теоретичних тракта-тах, базові її принципи можна узагальнити на основі вивчення культури цієї епохи.
Бароко – стилістичний напрямок у мистецтві кінця XVII – середини XVIII ст., пов'язаний з дворянською культурою епохи розквіту абсолютизму, боротьби в європейських державах за на-ціональну єдність і зміцнення впливу католицької церкви. У XVI – XVII ст. слово «бароко» (з португ. – раковина) уживалось як синонім до слів «незграбний», «брехливий», «фальшивий».
Стиль бароко одержав розвиток у тих країнах, де дворянство було панівним класом, але не поширився в країнах, де склалася своя національна буржуазна культура (Голландія, Англія, почас-ти Франція). Центральне поняття естетики бароко – краса. Це ідеальна категорія, що піднімається над природою. Мистецтво, що втілює красу, повинне поліпшити природу, не повинне відби-вати каліцтво життя як таке, що протилежне красі. Краса підпо-рядковується ідеальній нормі (нею виступає античність), вона містить у собі природу в переробленому, поліпшеному вигляді. Краса втілюється в поняттях «грація», «декорум», «благопри-стойність».
Для творів епохи бароко характерні перебільшений пафос, театральність ситуацій, яскраво виражене спрямування, пластичне вирішення складних просторових задач, різкі світлотіньові контрасти, розвинутий колоризм.
Характерні риси культури бароко: цензура сюжетів; норми «великого стилю», «великого смаку», «великих ефектів»; ієрархія жанрів; історичні, міфологічні сюжети, релігійний жанр – «ви-тончене мистецтво»; побутовий жанр, пейзаж, натюрморт – «низькі жанри»; синтез архітектури, музики, живопису, скульп-тури, театру, садово-паркового і прикладного мистецтва в ан-самблях як в одному цілому; урочистість і пишномовність творів мистецтва; прагнення вразити глядача.
Головні об'єкти ансамблю: палац, церква. Новий тип худож-ника: придворний віртуоз, який засобами свого мистецтва ство-рює сліпуче видовище.
Але теоретичне закріплення нормативна естетика XVII ст. знайшла в іншій системі – класицизмі, що зберіг свій вплив аж до кінця XVIII – початку XIX ст.
Класиг^изм – це напрямок, який оформився в художній куль-турі європейських країн на початку XVII ст. Зстетичні принци-пи класицизму протягом XVII – початку XIX ст. зазнали істот-них змін. Характерною рисою цього напрямку є схиляння пе-ред античністю. Мистецтво Древньої Греції і Древнього Риму розглядалося класицистами в якості ідеальної моделі художньої творчості. «Поетика» Арістотеля і «Мистецтво поезії» Горація справили величезний вплив на формування естетичних прин-ципів класицизму.
Естетика класицизму орієнтувала поетів, художників, компо-зиторів на створення образів мистецтва, що відзначаються ясніс-тю, логічністю, суворою врівноваженістю і гармонією. Все це, на думку класицистів, знайшло своє повне вираження в античній художній культурі.
Раціоналістичний характер естетики класицизму проявився у відверненій типізації образів, суворій регламентації жанрів, інтерпретації античної художньої спадщини, у зверненні мис-тецтва до розуму, а не до почуттів, у прагненні підпорядкувати творчий процес непорушним правилам і канонам.
Інтенсивний розвиток точних наук у XVII – XVIII ст. сприяв перемозі раціоналізму у філософії. Не випадково володарем ду-мок у цей час стає Рснє Аекарт (1596–1650), що виклав у «Міркуванні про метод» (1637) методологію раціоналізму, яка явилася в кінцевому рахунку і філософською основою естетики класицизму. Мистецтво, на його думку, повинно бути підпорядковане суворій регламентації з боку розуму. Вимоги ясності, чіткості аналізу поширюються філософом і на естетику. Мова твору повинна відрізнятися раціоналістичністю, композиція бу-дується за суворо визначеними правилами. Головна мета худож-ника – переконувати силою і логікою думок.
Найбільшу популярність як теоретик класицизму одержав Школа Буало (1636–1711). Свою доктрину він виклав у віршо-ваному трактаті «Поетичне мистецтво» (1674). Одним з основ-них положень естетики Буало є вимога в усьому наслідувати античність.
Французькі поети-класицисти П'єр Корнель (1606–1684) і Жан Расин (1639–1699), дійсно, дуже часто звертаються до античних сюжетів, але дають їм сучасне трактування.
Специфіка тлумачення античності французькими класицис-тами полягає в тому, що вони орієнтуються переважно на суво-ре римське мистецтво, а не на давньогрецьке. Зразками імітації для класицистів є «Енеїда» Вергілія, комедії Теренція, сатири Горація, трагедії Сенеки.
Буало використовує матеріал античності для протиставлення його як мистецтву й естетиці бароко, так і демократично-реа-лістичному мистецтву Мольєра, Аафонтена та ін.
Класицистами переосмислюєтся антична міра. Естетика Відродження трактувала її в дусі внутрішньої гармонії, нібито властивої людині за природою. Класицисти також шукають гар-монію особистого і суспільного, але на шляхах підпорядкування індивіда абстрактному державному принципу. Тому міра висту-пає в них у вигляді зовнішнього обмежувального принципу.
У зв'язку з цим в ідеях прихильників класичного мистецтва виявляється певне протиріччя. З одного боку, вони культивували дисципліну в дусі підпорядкування людини абсолютистським порядкам, з іншого – ставили проблему соціалізації особис-тості, виховання людини, для якої властиве почуття суспільної дисципліни.
Як бачимо, у трактуванні античності прихильники доктрини класицизму займають іншу позицію, ніж гуманісти. В епоху Відродження «світлі образи» античності протиставляються «середньовічним привидам» з метою реабілітації права людини на земне щастя. Тому гуманісти висувають на перший план проблему краси, гармонії, пропорції, які, на їхню думку, скла-дають щиру сутність світу і людини. Про красу, гармонію, про-порції говорять і класицисти, але інтерпретація цих понять у них інша. Ідеалізм, умоглядність, раціоналізм, нашарування гео-метричної сухості – такі характерні риси їхнього трактування основних естетичних категорій.
Природа для Буало – щось протиявлене духовному ідеалу. Останній упорядковує матеріальний світ, і художник утілює саме духовні сутності, що лежать в основі природи. Розум і є цей духовний ідеал.
Свій блиск і гідність твір мистецтва повинен черпати в