Вищим у мистецтві Кант вважав не безцільну красу, а те, що підноситься до зображення ідеалу.

У філософській спадщині Георга Більгельма Фрідріха Гегеля (1770–1831) естетика розглядається як філософія мистецтва. її новизна виявилася в акцентуванні зв'язку мистецтва і краси з діяльністю і працею людини: змінюючи предмети, людина запа-м'ятовує в них свої визначення, на цій підставі і виникає пере-живання краси. Вона завжди людяна. Краса, за Гегелем, – це чуттєва форма ідеї. Її сфера – видимість, що знаходиться посе-редині «між безпосередньою чуттєвістю й ідеалізованою дум-кою». Чуттєве в мистецтві адресується двом «теоретичним» по-чуттям – зорові та слухові; воно завжди одухотворене. Гранич-но загальною естетичною категорією у Гегеля виступає прекрас-не. Її роль в естетиці аналогічна ролі категорії «буття» у філософії.

Гегель не побудував системи естетичних категорій за принци-пом сходження від абстрактного до конкретного, як це зроблено в його логіці, замінивши її розглядом історичного розвитку мис-тецтва як прогресу в сфері духу. Тут критерієм виступає співвідно-шення між художнім змістом і його втіленням. Отже, виділяють-ся символічна форма такого співвідношення (домінує на Сході), класична (характерна для античності) і романтична (переважає в християнській Європі). Історичну схему розвитку мистецтва Ге-гель доповнює класифікацією його видів, в основу якої покладе-ний суб'єктивний принцип – відчуття. Головний твір, у якому викладена естетична концепція Гегеля, – «Лекції з естетики».

Традиції німецької класичної філософії розвивали К. Маркс (1818–1883) і Ф. Енгельс (1820–1896). Вони вписали про-блематику естетики в широкий контекст соціальної дійсності, показавши, що вирішальною умовою і необхідною передумо-вою естетичного відношення людини до дійсності є соціальні відносини, що склалися в тому або іншому типі суспільства. У противагу старому антропологізму вони перенесли центр ваги в розкритті сутності людини з біологічної на її соціальну приро-ду. Цей принцип був ними поширений і на галузь естетики з урахуванням її специфіки.

Основи марксистської естетики викладені у творах «Еконо-мічно-філософські рукописи 1844 року», «Святе сімейство», «Німецька ідеологія», «До критики політичної економії», V лис-тах ф. Енгельса до М. Каутської і М. Гаркнесс, у листуванні К. Маркса і ф. Енгельса з Ф. Лассалем із приводу його трагедії «Франц фон Зіккінген» та ін. У цих працях із позицій діалектичного й історичного матеріалізму розроблені корінні пробле-ми естетики: виникнення естетичних почуттів і спроможностей на основі суспільно-історичної практики; надбудовний характер і класовість природи мистецтва і його місце в житті суспільства;

народність художньої творчості; історичні закономірності есте-тичної діяльності; сутність реалізму; природа творчості за зако-нами краси; закономірності функціонування художнього ринку в капіталістичному суспільстві.

Завершеної естетичної системи ні К. Маркс, ні ф. Енгельс не створили. Ідеї Маркса і Енгельса стосовно окремих питань літе-ратури і мистецтва розвивали Г.В. Плеханов, Ф. Мерінг, П. Лафарг, Р. Люксембург, а в XX ст. А.В. Луначарський, В.В. Боровський, М.С. Ольминський, А. Грамші, К. Кодуелл, Р. фоці та ін. Проте в силу орієнтованості послідовників Маркса на класову боротьбу, соціальну революцію проблемам естетики в марксизмі, особливо в другій половині XX ст., серйозної уваги не приділялося, естетика розглядалася в контексті ідеологічної боротьби в якості спекуля-тивної системи догматичного нормування як художньої твор-чості, так і (більш широко) – чуттєвого пізнання в цілому.

Сучасні проблеми марксистської естетики полягають у тео-ретичній реконструкції естетичних поглядів Маркса, що потре-бує їхнього очищення від наступних спекулятивних нашарувань, з одного боку, і вписування їх у широкий контекст немарксистських естетичних систем XIX–XX ст. – з іншого.