План

1. Джерела етики. Внесок Арістотеля у розвиток етики.

2. Витоки естетики.

3. Висновок

Список використаної літератури.

1. Джерела етики. Внесок Арістотеля у розвиток етики.

Етика - наука про мораль і моральність. Виникнення етики як науки. Походження і сучасне значення термінів "етос", "етика", "мораль". Взаємозв'язок етики, моралі і моральності в сучасному їх розумінні.

Філософський характер етики. Етика як складова частина практичної філософії. Моральність як регулятор людських стосунків і як форма відношення людини до дійсності.

Стале і історично змінне у предметі етики, основні етапи його розвитку.

Основні завдання етики у емпіричній, теоретичній і прикладній галузі. Етичний сенс вивчення і узагальнення емпіричних проявів людської моральності. Теоретичні задачі етики. Шляхи і можливості практичного застосування етичних знань. Етика і моральне виховання.

Складність процесу становлення етичної думки, його невідокремленість на ранніх етапах історії від синкретичних форм узагальнення людського досвіду (первісна міфологія, релігія, життєва мудрість), формування елементів етичної свідомості у зведеннях законів ранніх держав, епосі, фольклорі, релігійній літературі. Виникнення етики як практичної філософії. Опосередкованість етичної думки системою світосприймання.

Етичні ідеї Давньої Індії. Моральний зміст Вед і Упанішад. Етика веданти. Морально-етичні основи йоги. Джайнізм і "п'ять великих обітниць". Етика буддизму.

Етика Давнього Китаю. "Дао-де-цзін" як пам'ятка давньокитайської етичної культури. Етичні ідеї конфуціанства. Етичні ідеї Мо-цзи. Морально-етичні уявлення легістів (Фа-цзя).

Античне уявлення про природу людини і його етичний зміст. Принципи космологізму, антропологізму та соціологізму в античній етиці. Космологічне розуміння моралі у вченнях Анаксімандра, Геракліта, Анаксагора, піфагорійців, Демокріта. Етичний релятивізм і суб'єктивізм софістів. Здійснений Сократом поворот у філософії і його значення для становлення етичного пізнання. Гедоністична етика киренаїків і її результати. Етичні погляди кініків.

Внесок Платона в розвиток етики. Розуміння Платоном сутності і моральних чеснот людини. Платонівське царство ідей та ідея блага. Визначення Арістотелем предмету і специфічних рис етики як науки. Основна проблематика праці Арістотеля "Нікомахова етика". Обгрунтування

Арістотель (384—322 до н е ) — давньогрецький філософ, один із найвидатніших мислителів усіх часів, учень Платона У 367—347 рр — слухач, згодом викладач Академії Платона, 347—334 — мандрівний філософ, 343—340 — вчитель О Македонського, 334—322 — засновник і викладач власної філософської школи і наукової спілки в м. Лікеї (Афіни). Творчість Арістотеля енциклопедичне різнобічна Він займався природничими науками, поетикою, проблемами державного устрою, був творцем логіки психології, естетики та ін У своїх працях (понад 150) (“Метафізика”, “Фізика”, “Аналітика”, “Риторика”, “Тоніка” категорії “Історія тварин”, “Про думку”, “Політика”, “Афінська політія”, “Етика” тощо), які охоплювали майже всі галузі знань того часу прагнув узагальнити досягнення античної науки. Основу його спадку складає філософія, зокрема так звана перша філософія — метафізика, яку Арістотель трактував як науку “про причини і начала”, або як науку про “суще як таке”.

Арістотелем розподілу наук на теоретичні і практичні: етика як практична наука. Зміна етичних домінант в концепціях стоїків, епікурейців і скептиків; становлення античного індивідуалізму.

Ім'я Аристотеля у світовій літературі безпосередньо зв'язане з ім'ям Платона. Спробуємо розглянути філософію Аристотеля і співвіднести її з філософією Платона. Центральна ідея філософії Платона – ейдос – перейшла до Аристотеля майже цілком. Ні Платон, ні Аристотель не мислить речей без їхніх ідей, чи ейдосів. Уся філософія Сократа, а потім і Платона виникала з практики і життєвої необхідності, виходячи в чисто теоретичну область лише у вищому своєму прояві – у навчанні про ідеї. По Платонові, світ речей, сприйманий за допомогою почуттів, не є світ істинно існуючого: речі безупинно народжуються і гинуть, змінюються і рухаються, у них немає нічого постійного, міцного, зробленого і щирого. І все-таки речі не цілком відділені від істинно існуючого, вони всі якимсь чином причетні до нього. А саме: усім, що в них є істинно сущого, стверджує Платон, речі зобов'язані своїм причинам. Ці причини – форми речей, не сприймані почуттями, що осягаються тільки розумом, безтілесні і без почуттів. Платон називає їх "видами" чи набагато рідше "ідеями". "Види", "ідеї" зримі розумом форми речей. Кожному класу предметів почуттєвого світу, наприклад, класу "коней" відповідає в безтілесному світі деякий "вид", чи "ідея" – "вид" коня,” ідея" коня. Цей "вид" уже не може бути досяжним почуттями, як звичайний кінь, але може бути лише зрозумілий розумом, до того ж розумом, добре підготовленим до такого збагнення. Ці "ідеї" чи, "ейдоси" не народжуються, не вмирають, не переходять не в який інший стан. Існує "царство ідей"

1.Ідеї вищих по цінності категорій буття. Сюди входять такі поняття, як краса, справедливість, істина.

2.Рух фізичних явищ – ідеї руху, спокою, світла, звуку і т.п.

3.Ідеї розрядів істот – ідеї тварини, людини.

4.Ідеї для предметів вироблених людськими зусиллями – ідеї столу, ліжка і т.п.

5.Ідеї науки – ідеї чисел, рівності, відносини.

Принципи існування ідей:

а)ідею робить ідея;

б)ідея є зразком, дивлячись на який, Деміур створив світ речей;

в) ідея є метою, до якої, як до вищого блага, прагне все існуюче. Світ речей і світ ідей поєднує душу Космосу. Вона змушує ідеї бути присутнім у речах і навпаки.

Між світом речей і світом ідей – божество – Деміур.

Аристотель рішуче критикує принциповий відрив ідеї речі від самої речі. Ідея речі, по Аристотелю знаходиться усередині самої ж речі. Теза про перебування ідеї речі усередині самої ж речі є те основне і принципове, у чому полягає основне розходження між Платонівською і Аристотелівською школами. Ідея речі, по Аристотелю,