Реферат на тему:
З досвіду естетичного виховання східних слов'ян у давнину
Звернення до педагогічного досвіду східних слов'ян зумовлене потребою дослідити історичну тяглість традиції естетичного виховання в педагогічному досвіді українського народу.
Зміст і методи народної педагогіки засновані на принципах світовідчуття і світорозуміння східних слов' ян у давнину. А у свідомості в процесі її становлення та розвитку, в міру звільнення від безпосередньої вплетеності в діяльність і спілкування людей, з'являється своє власне матеріальне “тіло”, в якому вона опредметнюється, надаючи йому суспільних властивостей – значення, смислу. Таким специфічним матеріальним “тілом” свідомості є мова. Без мови неможливо збагнути процеси духовної творчості етносу. Тому ми постійно звертаємось до результатів історико-лінгвістичних досліджень.
Український народ і його мова мають давні історичні корені. Етнографічні й діалектні риси українців формувалися впродовж багатьох віків насамперед на найдавніших східнослов' янських територіях – на Наддніпрянщині, Поліссі, в Галичині та Прикарпатті серед корінного слов ' янського населення цього ареалу, історія якого відзначається спадкоємністю, наступністю, відсутністю будьяких глобальних природних чи суспільних катаклізмів, які могли б зруйнувати безперервний історичний ланцюг етномовного і культурного розвитку наших предків. При цьому наші далекі предки збагачувались і досягненнями сусідніх, неслов ' янських племен.
Історико-лінгвістичні дослідження свідчать, що праслов'янська мова як система формується тільки на кінець І тис. до н.е. (1) Існування наприкінці І тис. до н.е. - на початку н.е. двох великих етнокультурних масивів - пшеворської і зарубинецької культур з їх численними варіантами - спричинило значну й принципово нову диференціацію праслов'янської мови. Перші ознаки розмежування майбутніх західних і східних слов'янських мов мали місце в кінці ІІІ ст. до н.е. Вони виявилися спочатку в ледве помітних, а з часом усе виразніших відмінностях у вимові, граматиці, лексиці, словотворі.(2) На кінець І ст. до н.е. всі ці розходження зросли настільки, що виникли дві чітко означені зони праслов'янської мовної території - західна і східна - з проміжними перехідними діалектами.
Отже, саме з часів зарубинецької культури почав формуватися східнослов'янський діалектний, а разом з ним і етнокультурний комплекс, який, зберігаючи чимало спільнослов'янських рис, протиставлявся відповідному західнослов'янському комплексу. В межах цих комплексів виникали й розвивалися також локальні етнографічні, культурні й діалектні риси, частина яких дійшла й до нашого часу і стала самобутніми етнокультурними ознаками окремих націй. Встановлено, що від племен зарубинецької культури на Наддніпрянщині в ареалі приблизно від сучасного Києва до Канева простежуються місцеві етнографічні риси, що згодом стали характерними ознаками української побутової культури (звичай білити житла зсередини і ззовні вапном або крейдою, розмальовувати піч квітами й птахами, робити призьбу й оздоблювати її червоною глиною тощо).
З початком формування союзів племен східнослов'янська діалектна спільність поступово розпадається і на кінець І тис. н.е. фактично припиняє своє існування. У ході суспільно-економічного і політичного розвитку східнослов'янських земель тривало подальше зближення окремих регіонів і консолідація їхнього населення в більші етнокультурні масиви, що завершилося утворенням трьох східнослов'янських народів - українського, російського і білоруського.
Як ми зазначали вище, безперервність багатьох етнографічних ознак від зарубинецького періоду й до нашого часу підтверджується спадкоємним зв'язком усіх, наступних після зарубинецької археологічних культур аж до давньоруської епохи, за якої українські риси в різних галузях етнографії і культури проступають уже досить виразно.
В контексті нашого дослідження надзвичайний інтерес викликають замовляння, що являють собою особливий шар не тільки української, а ширше – східнослов'янської і загальнослов'янської культури.
Впродовж багатьох століть замовляння були серцевинною частиною язичницького світогляду та життєвого укладу. Формуючись століттями (а в найглибинніших символах і структурах – тисячоліттями), вони, звичайно, зазнали змін. Та все-таки в замовляннях перед нами постає якщо й не найархаїчніший, то, принаймні, близький до такого шар язичницько ї свідомості і культури.
Важливим доказом архаїчності замовлянь є той факт, що у більшості текстів звертаються до мертвих, звірів, птахів, рослин, до жіночих істот, а не їх антиподів. Це повністю співпадає з результатами досліджень первісної культури людства. У найдальшій ретроспективі первісна свідомість більше зосереджується на нелюдскому: йдеться про світ духів і тотемних тварин, про знаки природних сил і стихій. Зображується найбільш значуще (тобто найбільш впливове і повновладне у сприйнятті стародавньої людини). Мертвий могутніший від живого : духи предків забезпечують добробут родові нащадків. Звір могутніший від людини: від нього залежить існування людини. Жінка могутніша від чоловіка: вона відроджує життя (роль чоловіка довгий час не усвідомлювалась ). Доречно нагадати, що цілий ряд відповідних обрядів язичницького походження аж до початку ХХ століття істотно обмежував або виключав присутність чоловіків.
Наступним доказом архаїчності замовлянь є час їх дії (і дії всередині текстів, і час самих обрядів мовлення замовлянь). Цей час – ніч або вранішня зоря до сходу сонця. Ми цілком погоджуємось із думкою М. Новикової щодо цього факту. У передмові до збірки “Українські замовляння” (Київ, 1993 р.) вона наголошує, що значення ночі як опозиції до дня у замовляннях принципово відрізняється від її значення у “чорно-білому", етично поляризованому словнику християнства. Ніч у замовляннях не “погана”, а сильна сторона протиставлення.
Ніч могутніша і первісніша від дня у міфологічному мисленні. В усіх міфосюжетах про сотворіння світу первинний стан буття, хаос описується як Світовий Морок. Загальновідомо, що ніч – найкритичніший час доби для організму людини. Причому, амбівалентно кризовий : час найімовірнішої смерті чи зламу на краще. Стародавні травники наголошували, що передранкова пора – час