Доречно зауважити, що народна педагогіка надавала великого значення засвоєнню дітьми природних прикмет. Це розвивало спостережливість, заохочувало до пізнання оточуючої дійсності, допомагало послідовно оволодівати навичками землеробства, народними знаннями (ботанічними, метеорологічними, астрономічними). Це зайвий раз доводить єдність виховного й освітнього елементів у процесі виховання.

Тісний зв'язок між явищами природи, прикметами і наслідками хліборобської праці відобразили найдавніші прислів'я та приказки – своєрідні літописи народної педагогічної мудрості. Адже їх образність сприяла легшому засвоєнню настанов, порад, правил поведінки, що виражали народну мораль.

Пізнавати світ у його взаємозв'язках допомагали загадки – важливий засіб розвитку у дітей розумових здібностей, кмітливості, спостережливості, асоціативного мислення. Найдавніші загадки відображають язичницьке розуміння природи і всесвіту. До спільної індоєвропейської фольклорної традиції належить текст-діалог, що складається із загадок (і відповідей на них) про сотворіння світу й людини, основні елементи космосу, небесні світила. Продовження цієї традиції простежується у східнослов'янських циклах загадок, особливо у новорічних загадках – відповідях.

Мудрою знахідкою педагогічного таланту народу є скоромовки – давнє начало народної логопедії.

Цікавий і своєрідний світ являють собою дитячі лічилки. Деякі з них просто дивовижні за лексичним складом і ритмікою. Крім своїх прямих функцій, лічилки і скоромовки, завдяки своєму несподіваному алогізму, виховували почуття гумору, були джерелом дитячого сміху та веселощів. Отже, названі вище так звані малі фольклорні жанри (прислів'я, приказки, загадки, скоромовки, лічилки) можна без перебільшення вважати естетичною формою передачі новим поколінням узагальненого досвіду народу.

Духовно-практичному освоєнню дійсності сприяли дитячі іграшки. Перші іграшки були переважно копіями предметів побуту і праці хліборобів, вони допомагали зрозуміти світ дорослих і наслідувати його. Іграшки розвивали уяву дітей, розумово-аналітичні здібності. Крім того, саме іграшки мали значний вплив на формування естетичних уподобань дітей. Адже не випадково в розгалуженому понятійному апараті народних уявлень про красу і по сьогодні збереглись такі порівняння: “гарна, як лялька”, “красива (або чепурненька), як іграшка”.

Досить примітну групу дитячих іграшок становили писанки – пташині яйця, розписані за допомогою розтопленого воску, спеціального приладу (писарка) та барвників. Культ яйця як уособлення таємниці зародження і продовження життя виник ще на початку історії людського суспільства. В уявленні стародавніх персів, візантійців, греків, римлян яйце уособлювало джерело життя і Всесвіту. Є підстави вважати, що писанки не були тільки предметом забави дітей, а виконували функцію морально-естетичного виховання. У Карпатах існувало повір'я: поки люди розписують писанки, вони житимуть у мирі й злагоді. З давніх давен тут зберігся звичай вирішувати дитячі конфлікти шляхом обміну писанками.

Ми не випадково згадали про дитячі народні ігри. Педагогічна мудрість народу винайшла дитячу гру як своєрідне мистецтво спілкування, школу дружніх стосунків, джерело бадьорості і радості життя. “Як дитина бігає і грається, так їй здоров'я усміхається” – мовить народне прислів'я. В Україні до наших днів збереглися старовинні народні дитячі ігри: хатні (“Золото”, “До мене”, “Гра в калача”) та ігри на повітрі (“Зачарований скарб”, “Калита”, “Піжмурки”, “Квач”, “Гуси”, “Павучки”). Ототожнюючи себе з дорослими, моделюючи їхні стосунки, діти в іграх (особливо рольових) та іграшках засвоювали смисл трудової діяльності, відтворювали окремі її операції. Цікавим прикладом в цьому плані є цикл ігрових пісень – хороводів “А ми просо сіяли”, “Льон”, “Мак”.

Тут доречно згадати філософську істину, що свідомість, відображаючи практику, є діяльним відображенням навколишнього світу і до того ж – творчим його відображенням (не просто “повторює” те, що існує або існувало, але показує те, чого не було і немає, але могло чи може бути).

Розвивається один з найпоширеніших жанрів усної народно-оповідальної творчості – казки.

У казках бажане зображується як дійсне, і тому світ казки виявляється світом чудесної справедливості і добра. Динамізм сюжету, художня вигадка й розважальність роблять казку привабливою, а з огляду на це – могутньою виховною силою, важливою складовою частиною народної педагогічної культури. Через казку уявлення про добро і зло, моральні цінності, правила поведінки входять у свідомість дитини непомітно і стають внутрішнім надбанням. У цій особливості казок К.Д.Ушинський вбачав вияв педагогічного генію народу. Цінним джерелом педагогічного досвіду східного слов'янства є фольклор, зокрема дитячий. Дитячий фольклор – багатожанрова система, що складається із прозових, речитативних, пісенних та ігрових творів. До дитячого фольклору належать як творчість самих дітей, так і твори, що виконуються для дітей дорослими. Причина такого поділу в тому, що ігрові й ритміко-інтонаційні можливості дітей залежать від віку. У ранньому віці емоційний, моторний і розумовий розвиток дитини лежить цілком на обов'язку дорослих. Дорослі виконують для дітей раннього віку колискові пісні та різні забавлянки (утішки). Переважна їх більшість – жіночий репертуар.

Як бачимо, первісні смислові значення народної педагогіки у справі естетичного виховання мають історичну тяглість. Сьогодні вони відтворюються у сім'ї, дошкільних закладах, початковій школі. Випробуваними засобами естетичного виховання є природа, праця, краса побуту, вироблення у дитини здатності розуміти й відчувати