спілкуванні його учасники ніби ро-зігрують певні наперед відомі ролі: вчителя — учня, керівника — підлеглого, лікаря — пацієнта тощо. Виконуючи ту чи іншу роль, людина займає по відношенню до свого партнера певну позицію, вдягає на себе «маску», за якою ховається її власне «Я». Таке спілкування має свої зручності: воно не потребує зайвих витрат енергії і дозволяє наперед спланувати його наслідки, але разом з тим воно збіднює прояви людської особистості.
Важливе місце в житті кожної людини займає також ділове спілкування. Інколи вважають, що і воно теж повинно бути цілком формальним. Але, як свідчить досвід, успіх будь-якої справи значною мірою залежить від того, наскільки ділові партнери розуміють один одного, наскільки кожен з них враховує інтереси, наміри, настрої іншого. Неформальне, зацікавлене ставлення до справи, вболівання за її наслідки ламає кригу суто офіційних відносин між її співучасниками, породжує між ними дружні взаємовідносини.
Саме в дружньому, неформальному спілкуванні розкривається неповторність кожної людини, її характер, внутрішній світ, суто людські якості. Таке спілкування не обмежується лише обміном думками, а включає в себе також почуття і емоції. Воно не сковується якимись інструкціями і не може бути запрограмовано. Кожен учасник такого спілкування може вільно імпровізувати свою поведінку в залежності від обставин чи настроїв. Саме дружнє спілкування, яке ґрунтується на взаєморозумінні і взаємодовірі, на співпереживанні і взаємній симпатії, перетворюється із засобу у мету, оскільки воно самоцінне саме по собі.
Культура спілкування поміж людьми ґрунтуєть-ся на дотриманні загальних правил поведінки, відомих під словом «етикет». Етикет належить до загальнолюдських - норм моралі. Це слово у перекладі з французької означає «ярлик», «цере-моніал». За словами французького філософа Воль-тера, етикет — це «розум для тих, хто його не має». Призначення етикету — захист честі й гідності людей у спілкуванні.
Спроби з'ясувати, що криється за поняттям «культурна, вихована людина», робилися давно. Англійський письменник Джонатан Свіфт стверджував, що «вихований - той, хто найменшу кількість людей поставив у незручне становище».
Відомий філософ Джон Локк вважав проявом вихованості наявність відчуття міри. Він писав: «У кепсько вихованій людині сміливість набуває вигляду грубощів, ученість стає у ній педантиз-мом, дотепність - блазенством, простота - неотесаністю, добродушність — улесливістю; гарні риси становлять істотне багатство душі, але тіль-ки вихованість служить для них оправою».
У Росії першим трактатом з етикету вважаєть-ся «Юности честное зерцало, или Показание к житейскому обхождению» (1717 р.), складений за наказом Петра І. Тут розглядалися правила по-ведінки на людях, за столом, у церкві. «Виховано-го, - як стверджується у трактаті, - вирізняють три цноти - привітність, покора і чемність».
Головна вимога сучасного етикету - гармонія внутрішньої і зовнішньої культури, коли красиві, досконалі форми зовнішньої поведінки спирають-ся на високу моральну культуру особистості. Сплав внутрішньої і зовнішньої культури робить поведінку людини природною, органічною, приваб-ливою, невимушеною.
Вміння жити у суспільстві, спілкуватися з інши-ми людьми - це наука, мистецтво, якого потрібно навчатися все життя, намагаючись виробити автоматизм культурної поведінки. Невміння пово-дитися дорого обходиться людині.
Головні принципи етикету - це загальнолюдські норми моралі, які, ставши надбанням особистості, перетворюються на моральні якості: чемність, ко-ректність, тактовність, делікатність, скромність.
Чемність - це форма взаємовідносин між людь-ми, яка полягає у виявленні уваги, шаноби, доброзичливості.
Коректність - це здатність триматися в рам-ках загальноприйнятих правил у будь-якій, навіть конфліктній ситуації.
Тактовність — здатність відчути межу, за якою внаслідок наших слів чи дій у людини може ви-никнути незаслужене почуття образи.
Делікатність - це виявлення уваги до конкрет-ної людини.
Скромність — уміння людини бути самою со-бою.