Певною мірою з думками авви Дорофія перекликаються вислови преподобного батька Іоанна Лествічні-ка:«Многими працями і зусиллями отримується в нас вдача добра і упорядкована; але і придбане багатьма зусиллями може бути втрачено в одну мить». А ось інший його вельми витончений вислів: «Коли абсолютно будемо чисті від брехні, тоді, втім, із страхом і лише по требова-ную потреби, можна буде удатися і до брехні». Корисне і слєєдующєє зауваження батька Іоанна: «Ніколи не виявляй поваги тому, хто лихослівно говорить тобі про ближнього». І ще один його вислів: «Мужністю отримується перемога».

Висловів подібного роду можна привести ще немало.

Сучасні християнські проповідники продовжують позитивні традиції етичного богослів'я. Вони, наприклад, рекомендують пастирям акцентувати свою увагу на кращих сторонах внутрішнього світу людини, «бачити в кожному ближньому не нікчемність його, а можлива велич його і цій величі служити».

4. Християнські мислителі не тільки збагатили теорію етичного виховання, але і самі безпосередньо залучали свою паству до етичної культури, виховували її. В зв'язку з цим слід зазначити, що священнослужителі займалися етичною освітою. У минулі століття рядовий прихожанин по суті тільки в храмі міг почути етичну проповідь.

Величезною виховною дією володіє і сам процес богослужіння. У специфічній, прославляючій атмосфері храму рядовий віруючий одержував досвід ушляхетнюючого міжособового спілкування, сприймав високу емоційно-етичну культуру. Священнослужителі рекомендують віруючим приходити на богослужіння з відповідним настроєм, очиститися духовно і тілесно. В процесі богослужіння етичні переживання можуть досягати досить високого напруження і приводити до своєрідного катарсису, очищення душі.

Добродійна діяльність, поза сумнівом, володіє високим етичним потенціалом, прославляє і тих, хто безпосередньо бере участь в ній, і оточуючих. Ходили легенди про добродійну діяльність Іоанна Кронштадтського, а нині про матір Терезу.

Суперечності релігійного вчення про морале.

В той же час, розкриваючи етичний потенціал релігії, не варто його перебільшувати, а тим більше абсолютизувати. Тим паче, що нерідко крупні релігійні діячі, проповідники самі критично його оцінюють, вельми стримано, а деколи і різко характеризують повсякденне життя рядових віруючих.

Навряд має позитивне етичне значення наявність гострих суперечностей не тільки між різними світовими релігіями, але і між окремими різновидами християнства. Так, деякі православні автори критикують західних богословів за те, що вони на перше місце ставлять другу заповідь про любов до ближнього, а заповідь про любов до бога відсовують на другий план, тобто вони виходять швидше з милосердного ближнього, ніж з милосердного Бога. А це, на думку православних проповідників, спотворює самі основи моральності,ибо людині в ній відводиться дуже значне місце.

Ідеологи різних різновидів християнства апелюють в першу чергу до Біблії. Це зайвий раз свідчить про наявність в самому Священному писанні безлічі різних суперечностей, різноликих тенденцій.

Для релігійно-етичної думки існує немало гострих питань. Наприклад, питання про існування зла. Спроби релігійних мислителів спонукати людину примиритися з існуючим злом (стражданнями, несправедливістю і т.д.) навряд знаходять розуміння у багатьох віруючих. Точно також вельми важкою, як ми відзначали, для релігійних ідеологів є і проблема свободи. Абсолютна свобода веде до применшення могутності Бога. Втім, абсолютна свобода реально і не існує, бо людина у всі часи, у всіх обставинах чим-небудь обмежений. Але може бути, дійсно все волосся на голові людини визнане і жоден волосок не впаде без волі Бога? В цьому випадку людина перестає бути особою і перетворюється на робота, якому дана програма дії. У якій же мірі людина незалежна від Бога? Питання дуже важке для релігійного мислення. «Трагізм і парадоксальність етики пов'язані з тим, що основне її питання зовсім не питання про етичну норму і етичний закон, а питання про відношення між свободою Бога і свободою людини».

У останні десятиліття стала вельми гострою для релігійної думки і проблема співвідношення між служінням Богу і служінням людині, тобто між вертикальними і горизонтальними устремліннями особи. З одного боку, якщо індивід віддає всі свої сили служінню вищому, горнему миру, підготовці до замогильного блаженства, то неминуче поменшуються, а деколи і навіть знецінюються обов'язки перед близькими. Практично це виражається у відході «з головою» у виконання розпоряджень культу (молитва, пости і т.д.). Але в цьому випадку встає питання про значущість релігії в рішенні багатьох соціальних проблем. Якщо ж, з другого боку, віруючий захопиться виключно служінням ближньому, суспільним життям, то на другий план відходять релігійні переконання, підготовка до замогильного життя, а поведінка віруючого стає мало чим відмінним від життя невіруючого. Гармонії, як визнають багато богословів, досягти вдається рідко. У богословських виданнях йде прихована і явна боротьба, полеміка між соціально набудованими модерністами і консерваторами, що відстоюють пріоритет чисто релігійних цінностей.

Суперечливе і християнське розуміння суті самої людини. З одного боку, він вінець творіння, «образ Божий», а з іншою — у людини занепала, тяжіюча до зла природа. Як після подібних тверджень відноситися до людини, до його устремлінь,