Висновок.

У атеїстичній літературі, думається, не без підстав наголошувалася і та обставина, що всепрощаюче в християнстві може носити надмірний, небезпечний для повсякденної моральності характер.. Є навіть така приказка: «Не погрішивши — не покаєшся, не покаєшся — не врятуєшся». Подібна практика може ослабляти етичне горіння, прагнення до самоудосконалення, вимогливість до самому себе і до інших.

Не завжди прийнятний для простих віруючих і культ страждання, який присутній у ряді творів богословської думки і по теперішній час. Крім антигуманності, цей культ є фактично виразом зневажливого відношення до цього «грішного» світу, який врешті-решт повинен бути замінений «новим небом і новою землею».

Словом, можна стверджувати, що релігійно-етична проповідь не вільна від цілого ряду проблем і суперечностей, які ослабляють її етичний потенціал. Тому до цієї проповіді слід відноситися не чисто апологетично, а конструктивно з урахуванням її позитивних і негативних сторін.

Використовувана література.