Дане спостереження послужило ґрунтом для розуміння однобічності філософського раціоналізму як учення про «останні основи буття та пізнання», а також осмислення природи причин, що виявилися в абсолютизації одного з аспектів — теоретичного, доведеного до межі. Поглинувши цілісність людського буття й пізнання, вказаний аспект перекреслив і власну вірогідність.

Виражений у системі взаємопов'язаних понять зміст філософської теорії реалізується у способах аналізу мо-ральності й становить методологічну основу етичної на-уки. Будучи, отже, сферою практичної філософії, її кон-кретним, етика ніби вивіряє філософські знання, абстракт-но-конкретні за своїм характером. Слід зауважити, що в своєрідній ролі, яку етика відіграє в філософії – вивіря-ти її ідеї про людство через їх реалізацію у взаєминах між людьми, – й полягає гуманістичний смисл етики, який визначає її роль у системі філософських знань.

У цьому зв'язку хотілося б звернути увагу на те, що при обговоренні нового підручника з філософії (Введение в философию: В 2 ч. М., 1990), зокрема щодо міркувань про поворот її до людини, гідне повернення етики в лоно філософії розглядалося як умова гуманізації, останньої2. Висловлені провідними філософами судження з цього пи-тання мають надзвичайно актуальне значення як для кар-динальної перебудови філософії так і для розвитку етики.

Протягом досить тривалого періоду етика спрямовує свої зусилля на звільнення від рамок, які сковують її роз-виток і в які вона була втиснута філософським раціоналіз-мом. Таким чином, не без участі філософії, що ще раз свід-чить про найбезпосередніший їхній (етики й філософії) зв'язок, етика потрапила в лещата редукціонізму — «на-укового методу» так званих «точних наук», втративши при цьому підстави для розрізнення етичного знання й моральної свідомості, критерії для визначення моральних ціннос-тей, їхнього сенсожиттєвого для людського розвитку ха-рактеру.

Етика випадає з системи філософських наук у процесі зміни акцентів у розумінні науковості теорії, що значною мірою було пов'язане з наступом редукціонізму. Закріп-люється її належність до наукових дисциплін. Таке пере-творення етики мало серйозні наслідки для її розвитку.

Моральна діяльність є способом існування суспільної сутності людини, способом її безпосереднього вияву в люд-ській чуттєвій діяльності. Філософський раціоналізм, абсолютизуючи раціональне й виключаючи з нього роль і зна-чення почуттів у розвитку людини та її пізнанні, визначив одномірний підхід до моральності. Викривлене, однобічне уявлення про неї, зумовлене її раціональним обґрунтуванням, безвідносністю до духовних почуттів, обмежувало ро-зуміння специфіки моральності. В результаті співвіднесе-ний зі здоровим глуздом раціональний характер мотивів і принципів моралі виявився зведенням моральної діяльності до поведінки.

Виражена в моральному способі існування суспільна сутність людини втратила чіткість зображення, перестала проглядатися у ставленні до іншого як до людини, в фор-муванні людяності. Реалізація в безпосередності взаємо-відносин між людськими, суспільними індивідами постала не як духовна, людська чуттєва діяльність, регульована почуттям обов'язку, совісті, гідності, а як поведінка, що відповідає приписам, нормам, правилам, котрі в найкра-щому випадку були зумовлені здоровим глуздом.

Таке вирішення питання про своєрідність моральності послужило підставою для розгляду моралі як простого об'єкта, застосування методу редукціонізму в етичних до-слідженнях моральності, спроби розчленування останньої на формалізовані частки, вимірювані кількісно. Тепер не-доступні редукціоністському поглядові моральні почуття обов'язку, совісті, честі, гідності розглядаються як етичні категорії, тобто як такі, в яких відображені наукові знан-ня про моральність. Отже, моральні почуття, цінності по-стали не як результат певним чином здійснюваних відно-син між людьми, узагальнений у цьому процесі й закріп-лений у системі категорій моральної свідомості, цінностях, а як продукт мислячої голови. Положення про те, що ети-ка створює категорії, відображаючи (теоретично пізнаючи) виражені в поведінці особистості її суспільні якості, по суті означало ототожнення етичних знань і моральної свідомості, раціоналізацію останньої. Розглянуті стосовно Особистості взагалі або ж стосовно її поведінки взагалі суспільні якості та властивості як фундамент етичних ка-тегорій могли бути виведені тільки з позаморальних дже-рел, якими виступали праця, економічні відносини, класова належність, потреби суспільства, їх і пропонувалося усві-домити людям через систему категорій, тобто з допомогою етики, щоб керуватися таким чином сформованими умо-глядними мотивами в своїй поведінці.

Посередництво етики, котра взялася виразити мораль-ність мовою так тлумаченої наукової теорії, по суті, спо-чатку передбачало умоглядний характер моральної свідо-мості, що цілком природно при виведенні моралі із поза-моральних джерел. Втрата предмета дослідження дістала" вираження і в тому, що мораль визначалася як сукуп-ність норм, вимог, приписів, поставлених суспільством пе-ред особистістю відповідно до виникаючих у його розвитку потреб. Таким чином мораль наближалася до права, а то й ототожнювалася з ним через тлумачення її регулятивної функції в плані приборкання індивідів.

Поряд із зазначеною тенденцією в естетиці й рідше в етиці, позначуваній «гносеологізмом» і орієнтованій на пі-знавальний характер категорій, розвивається тенденція розглядати етику як нормативну науку. Ш своїй основі да-не питання пов'язане з вивченням специфіки моральної свідомості. Одначе внаслідок указаних вище змін етика вивчає норми, вимоги, приписи моралі з метою подальшо-го впливу на процеси їх засвоєння людьми та реалізації в поведінці у відповідності з інтересами суспільства. В нор-мах, приписах, вимогах, поставлених перед особистістю, ^тика формулює потреби суспільства.

У своєму граничному вираженні дана