Значний інтерес для сучасної педагогіки як у те-оретичному, так і в практичному плані викликає роз-роблена вченим у працях «Засоби виховного впливу вчителя на учнів» та «Етюди про комуністичне вихо-вання» психологічно обґрунтована класифікація за-собів виховного впливу. Ним були виділені дві групи засобів впливу, якими користується педагог: засоби підтримки, захисту та стимулювання внутрішніх ду-ховних сил дитини і засоби підкорення.

До. першої групи В.Сухомлинський відносив пов-чання, переконання і спонукання, похвалу, заохочу-вання і висловлення довіри. Це, в свою чергу, висуває певні вимоги перед учителем: необхідність дотриман-ня почуття міри; стимулювання діяльності школяра таким чином, щоб добро робилося безкорисливо; вміння знаходити хороше, гідне схвалення у кожній дитині (але неприпустимим є заохочення «кращих серед гірших»).

До засобів підкорення педагог відносив приму-шення і покарання. Аналіз праць вченого дав змогу виділити чотири форми морального покарання: вира-ження недовір'я, догана, засудження, несхвалення. Особливо В.Сухомлинський наголошував на необхід-ності оволодіння вчителем усіх тонкощів цього дуже небезпечного засобу впливу на духовний світ дитини. Застосовуючи покарання, вчителеві слід уміти емо-ційно правильно застосовувати догану і засудження; особливого значення набуває здатність педагога не фіксувати окремі учнівські вчинки; психологічно обґрунтована догана ніколи не повинна висловлюва-тись у знущальній формі для дитини, в ній завжди має бути відтінок здивування; для вчителя важливо суто індивідуально застосовувати покарання.

І сьогодні, коли головною метою нашого суспіль-ства, яке перебудовується, стає людина, розвиток її творчості, актуальними залишаються слова В.Сухом-линського про те, що виховання без покарань — це не тільки вузькошкільна справа, а й важлива пробле-ма перебудови суспільства, особливо таких його сфер, як людська свідомість, поведінка, взаємини.

У своїй діяльності педагог-новатор використову-вав прийоми, які близькі до сучасного соціально-пси-хологічного тренінгу, спрямованого на оволодіння мистецтвом встановлення «душевного контакту» у загальношкільному колективі в цілому.

В.Сухомлинський не тільки активно досліджував теоретичні питання, пов'язані з етикою спілкування вчитель — учень, а й розробив і апробував у Павлись-кій школі організаційно-педагогічну систему, яка сприяла встановленню демократичного стилю, дійсно гуманних взаємин між педагогом і школярем, ство-рила умови для підвищення педагогічної культури вчителя, його комунікативних якостей.

У своїй праці «Сто порад учителю» видатний пе-дагоґ-гуманіст стверджував: «Учительська професія — це людинознавство, постійне проникнення у склад-ний духовний світ людини, яке ніколи не припи-няється. Прекрасна риса — повсякчас відкривати в людині нове...» (Там само. — Т.2 — С.450—451). Ці проникливі слова — справжній заповіт Василя Олек-сандровича майбутнім педагогам на шляху розв'язан-ня актуальних проблем виховання школярів.

3.14. Сутність гуманістичних відносин у педагогічній діяльності

Психологічний словник розглядає концепцію^^дайШЩ-^Особистості, як сукупність теоретичних уявлень, згідно з якими психологічним ядром особистості є індивідуаль-но-цілісна система її суб'єктивно-оцінних, свідомо вибір-них ставлень до дійсності, які являють собою інтериори-зований досвід взаємин з іншими людьми в умовах соці-ального оточення.

Система відношень визначає характер переживань осо-бистості, особливості сприйняття дійсності, характер ре-акцій на зовнішні впливи.

Позитивний чи негативний досвід взаємин з людьми однозначно формує і відповідну систему внутрішніх від-носин.

Гуманістичні відносини правомірно розглядати як осо- : бливий вид суспільних відносин, сукупність залежностей і зв'язків, що виникають у людей у процесі їхнього мо-рального спілкування, діяльності. .

Гуманістичні відносини можна класифікувати за змі-стом, формою, способом суспільних зв'язків між людьми -в процесі їхньої спільної діяльності. За змістом гуманіс-тичні відносини розрізняються залежно від того, стосовно 5 до кого людина має певні обов'язки і якого роду ці обо-в'язки. Можна також виділити гуманістичні відносини, в ї котрих знаходиться людина за родом своєї професійної ді-яльності і завдяки своїй участі з різних галузях громад- : ського життя. і

Людина має специфічні обов'язки щодо членів суспіль- ; ства, які знаходяться в особливому стані: до дітей, старих, жінок, хворих; до членів колективу, до якого вона нале-жить (родина, клас, трудовий колектив), до людей, з яки- ; ми вона знаходиться в особливих стосунках із якими вона 1 так чи інакше вступає в контакт. Проте, яка б ні була І конкретна сфера обов'язків людини і незалежно від того, 5 на адресу кого (приватної особи, групи людей) вони спря- J мовані, у всіх випадках людина у кінцевому рахунку зна- І ходиться у певних відносинах до суспільства, до самої себе, І

як члена цього суспільства. і

І

Форми гуманістичних відносин розрізняються залежно від того, яким чином виступає перед людиною моральна вимога, наскільки узагальнений чи конкретизований ха-рактер вона має. Ця вимога, наприклад, може бути виражена у вигляді одиничного розпорядження індивіду зробити певний вчинок у конкретній ситуації; вона може наказувати всім людям постійно формувати в собі відомі моральні якості, будувати спосіб життя і вибирати лінію поведінки відповідно до узагальнених моральних норм і принципів, підкорити свою діяльність здійсненню деякої кінцевої і вищої мети, перетворенню суспільства на дійсно гумані-стичних принципах і досягненню особистої досконалості. Вимоги щоразу переломлюються в особливих особистісних формах морального відношення (обов'язок, відповідаль-ї ність, честь, гідність, совість), у кожній з яких виявляється |, ступінь і спосіб самоконтролю людини в її моральній І діяльності. У процесі спільної діяльності люди вступають І один з одним у різні зв'язки, підкоряються загальній |, дисципліні, додержуються сталих звичаїв, правів, традицій, І, звичок, взаємно оцінюють вчинки, роблять почин, подають f приклад, впливають на вчинки оточуючих силою свого І: морального авторитету, вступають між собою в змагання | й ін. В усіх цих формах взаємин завжди існують дві у- сторони — суб'єкт