Коли цілий клас навчається разом, хтось іде завжди вперед. Правомірно розглядати шкільний клас, як різновид малої соціальної групи контактного типу з двосторонньою функціональною організацією. Один досягає позитивних результатів легко, інший — з великою напругою, третій — із задоволенням і щедрістю готовий допомогти іншому; один радіє успіху однокласника, другий заздрить, в одного розвивається марнославство від успіхів, в іншого — впевненість у собі. Вдумливий учитель завжди в курсі всіх стосунків. Організація навчального процесу, форми оцінки знань, оцінні судження, що характеризують ставлення школярів до навчання і своїх товаришів, у такого вчителя спрямовані на те, щоб сильні сторони кожного учня були усвідомлені ним самим і дитячим колективом. Це створює сприятливий емоційний стан у колективі, що є однією з умов формування гуманістичних відносин школярів,

Характер взаємин між вчителями й учнями.

Сьогодні не є рідкістю ситуація, так би мовити, неадек-ватного спілкування, коли вчителю здається, начебто все гаразд, а учні, відігравши необхідні «правильні» ролі, по-водяться діаметрально протилежним чином. Взаємонепо-розуміння зустрічається частіше, ніж здається на перший погляд, і, можливо, саме в ньому — корінь багатьох шкіль-них негараздів.

Проблема взаємин учителя й учня охоплює коло питань', що включають, зокрема, поважне ставлення до особистос-ті дитини, врахування її інтересів і потреб; організацію ; життя і діяльності дітей на підставі створення умов для

прояву ініціативи, самостійності, творчості; визн°чня авто-ритету учнівських громадських організацій, І дання їм належних повноважень; терпимість до суджень дітей, ви-знання за ними права висловлювати свої думки, зауважен-ня про роботу і життя школи. Учитель, що будує свої сто-сунки з учнями на основі довіри і розуміння, поваги, взає-мної підтримки і вимогливості, не зазнає труднощів у міжособистісному спілкуванні. Якщо вчитель у своєму вихованці бачить одні недоліки, ставлення до нього роди-ни учня стає недоброзичливим, виникає бар'єр відчуженос-ті між родиною і школою. Саме з цієї причини на клас-них батьківських зборах, як правило, присутні тільки бать-ки благополучних учнів. Школа, у якій панує подібна атмосфера, мимоволі встає на шлях авторитарності у вихо-ванні. Уже підліток, на відміну від дітей молодшого віку, починає замислюватися над суспільною оцінкою своїх дій, прагне заслужити схвалення колективу. Він не терпить розносів, докорів, вимоги беззаперечного підпорядкування, покори, особливо, коли це виражено в грубій, беззаперечній, категоричній формі.

Незалежно від віку, школяр здатний розібратися у став-ленні до нього вчителя. І, якщо в першому класі повага до особистості педагога ще утримує учня від зовнішнього прояву невдоволення його неправильними діями, то з ві-ком ця скрутність і витримка зникають. Уже четверо-класник у відповідь на різкість учителя може відповісти брутальністю. На цьому ґрунті нерідко виникають конфлік-ти, у які включається і дитячий колектив, і батьки. У прак-тиці можна зустрітися з фактами, коли дирекція школи подібні безладдя прагне розв'язати однобічно: обвинува-тити учня і взяти під захист учителя.

Встановлення гуманістичних відносин між педагогами й учнями на принципі взаємної поваги — один з факторів правильного розвитку шкільного колективу і створення творчої атмосфери, у якій найкраще виявляються здібності людини, формуються позитивні якості особистості. Атмосфера взаємної поваги залежить від учителя. Це

; виявляється у визнанні позитивних якостей учня, в умін-ні знайти способи і шляхи виконання його прохань і по-бажань, у задоволенні його інтересів, у пробудженні часом

: прихованих, здібностей і подальшому їхньому розвитку.

Досвідчений педагог ніколи не стане читати нудотну нотацію з приводу невивченого уроку, невиконаного завдан-ня, дорікати в несумлінності та нечесності, не встановив-ши причини цих вчинків. Учителі, що будують свою робо-ту на довірі, починають урок не з традиційного питання: «Хто не виконав домашнє завдання?», а з питання «Які труднощі зустрілися підчас виконання завдання?» чи «Хто не до кінця зрозумів вивчений матеріал?». Діти задають пи-тання, радяться з учителем, не приховують труднощів, що зустрілися. На уроці — повне взаєморозуміння. Проте, ще зустрічаються вчителі, що ведуть заняття у відповідності зі своїм настроєм. Звичайно урок вони починають з запитан-ня: «Хто не розв'язав завдання?». У класі таких не вияв-ляється. Викликаний до дошки учень заплутався в алго-ритмі задачі, але замість того, щоб підтримати його, учитель кидає: «Сідай, знову плутаєш, тобі не переповзти в наступний клас». — «Не переповзти? Що я, плазуюче? Ну і нехай, коли я дурень, дурням не потрібна Ваша математика!».

Важко змусити учня поважати такого викладача, дові-ряти йому, підтримувати порядок на уроці, бути вимогли-вим до себе і до іншого. В особі вчителя учень завжди повинний бачити друга, якого радують його успіхи, засму-чують невдачі. Він повинний постійно відчувати, що вчи- , тель — це людина, яка поважає кожного учня з усіма його позитивними якостями і недоліками. Тільки на цій підставі виникає повага і довіра до старших, до їхнього досвіду, роботи, вимог.

Формування довірливих відносин можливо лише на основі взаємовимогливості, колії в школі панує вимогливість не тільки вчителів до учнів, але й учнів до своїх товаришів, до дорослих, у тому числі і до педагогів. Ігнорування цього принципу часом призводить до важких наслідків: розколу колективу, появи невдоволення діями старших, зниженню їхнього авторитету, порушенню логіки виховного процесу.

Учителі, що не допускають критичних зауважень з боку ; учня, як правило, вважають, що винуватцями непорозумінь бувають тільки учні, над міру причепливі і самовпевнені. Замість з'ясування й уточнення причин конфліктів, що створилися, вони йдуть шляхом затиску протесту учнів, чим ще більше заглиблюють конфлікт. і

Принцип взаємовимогливості, як основа розвитку гума-ністичних взаємин, можливий в тому колективі, що щиро