У шкільному колективі закладені великі можливості формування гуманістичних взаємин між вчителями й учнями, а також між самими учнями. Краса цих відно-син буде залежати від того, наскільки правильно колек-тив школи розуміє задачі демократизації і гуманізації суспільства і місце школи в цьому процесі, як осмислює нові життєві процеси.

Найповніше й яскравіше виявляються стосунки вчи-теля й учня в конкретній діяльності — навчальній, суспіль-но-корисній, позакласній, трудовій. У повсякденному житті у стосунках вчителів і учнів створюються різні ситуації, що вимагають від вихователів такту, витримки, самовла-дання, уміння знаходити вихід зі складних ситуацій, пе-редбачати і проектувати можливі результати впливу. Викладачі, що стоять на позиціях авторитарної педагогі-ки, як правило, будують свої відносини зі школярами на окриках, наказах, командуванні, не піклуючись про до-цільність своєї вимогливості. Зовсім інша картина на уро-ках тих учителів, що довіряють дітям, поважають їх, вра-ховують залити, інтереси, інтелектуальні, пізнавальні і фі-зичні можливості учнів.

На жаль, у деяких школах панує повна зневага до дітей, применшення їхнього морального розвитку. Учитель, сам того не розуміючи, породжує далекі нам удачі, звичаї, поряд-ки: озлобленість, мстивість, ябедництво, байдужність до долі товаришів. Трапляється так, що нерідко вчитель-формаліст у пошані, його «методи» роботи ставляться у приклад. Він

вчасно складає і подає плани, організує «заходи», складає ді-тям шпаргалку для виступів та ін.

Принцип взаємовимогливості — це не просто термін, а об'єктивно існуюча в школі закономірність, якою керують-ся у своїй діяльності кращі вихователі і керівники шкіл. Ми не можемо ігнорувати і ту обставину, що учителі впли-вають як на міжколективні, так і внутрішньоколективні взаємини учнів. А хіба кожен педагог не є частиною цьо-го єдиного цілого загальношкільного колективу? Він здат-ний своїми діями зміцнити, або зменшити свою роль у їхньому вихованні. Усе це необхідно враховувати, щоб правильно розвивати взаємини в колективі, не допускати неправильних дій з боку окремих учителів, попереджати ненормальні взаємини. Варто пам'ятати, що взаємини вчителів і учнів — головний фактор формування гумані-стичних відносин учнів.

Гуманізація співробітництва вчителя й учня.

Відомо, що спільна діяльність не може здійснюватися без координації зусиль її учасників, отже, без керівного аналізу. Нехай керівництво буде розподіленим, перехід-ним (залежно від характеру завдання, що розв'язується) від одного партнера до іншого і знову до первісного лідера, але воно повинно бути. При цьому метою керівника в цей момент є організація діяльності. Остання може здійснюва-тися на основі двох стилів (типів): 1) авторитарного (під-порядкування керованих керівнику) і 2) демократичного (співробітництва між ними). У зв'язку з цим важливо виділити ознаки, що відрізняють співробітництво від «не-ствробітництва» (див. табл. 1).

Інша справа у сфері навчання і виховання. Тут кінце-вий «продукт» — розвиток психічної індивідуальності учня (розширення і поглиблення його знань, умінь і навичок, підвищення рівня здібностей, удосконалювання тих чи ін-ших характерологічних якостей). Досягнення цих цілей можливо тільки в умовах демократичного керівництва, на основі співробітництва педагога й учнів. У цьому головна психологічна передумова такого співробітництва. Крім того, важливий фактор — усвідомлення партнерами, по-перше, , наявності в них співпадаючих мотивів спільної діяльнос-ті і, по-друге, потреби один в одному, як умови реалізації

Продовження таблиці № 1

1 |

2 |

3

2. Характер і форми |

Односпрямоване інструктування і контроль |

Ділове спілкування, засноване на діалозі,

взаємодії |

діяльності підлеглого. Керівник ставиться до підлеглого й останній до самого себе, як до об'єкта адміністративних впливів. |

використанні ініціативи і самоконтролю керованого. Останній усвідомлює себе не тільки об'єктом, але й суб'єктом взаємодії.

прагне сприяти керівнику

в здійсненні його функцій. Наявність суб'єкт-суб'єктних

ВІДНОСИН.

3. Наявність у спільній |

Знеособлений «технологічний» |

Наявність елементів міжособистісного

діяльності мЬкособистіс-них взаємин |

характер взаємодії. Обидві сторони від-носяться один до одного, як до носія певної функціональної ролі. |

спілкування, ставлення до партнера, як до інди-відуальності. Довір-ливість і емоційна розкритість з обох боків

4. Наявність позаділового міжособистіс- |

Емоційна закритість партнера. Як правило, відсутня. |

Як правило, має місце.

ного спілкування

Не можна розуміти рівноправність учня і як його пра-во виконувати чи не виконувати розпорядження, вимоги вчителя. Йдеться про інше: про право школяра на рівну з педагогом повагу власної гідності, на те, щоб процес на-вчання будувався на основі демократичного керівництва при максимально повному використанні творчої ініціати-ви того, кого навчають, різнобічної опори на міжособистіс-не ділове спілкування.

Як підкреслює в зв'язку з цим канадський психолог С.Л. Конг, автор популярної книги «Гуманістична психо-логія й особистісний підхід у навчанні», педагогічне спів-робітництво немислиме без глибокого знання вчителем психічної індивідуальності учня, уміння правильно діаг-ностувати його дії і вчинки.

Навчання і виховання як взаємодія вчителя з учнями. Організовуючи дослідно-експериментальну роботу з фор-; мування гуманістичних відносин учнів, а також учителів, } ми виходили з розгляду навчання і виховання як взаємо-дії вчителя з учнями.

Керуючи різними видами діяльності учнів, сам учитель також включений у діяльність (педагогічну), що впливає і на його власний розвиток. Тому процес виховання і навчан-ня правомірно розглядати, як взаємодію між учителем і уч-нями. Взаємозалежна діяльність учителя й учнів містить у собі два різних види діяльності