з відповідними цілями і засобами. Педагогічні засоби спрямовані на реалізацію і педагогічних цілей: включити кожного учня в активну І діяльність, викликати інтерес і потребу в цій діяльності, І усунути причини, що перешкоджають учневі домогтися І успіху в цій діяльності, залучити батьків до реалізації пе-I дагогічних цілей і т.п. Уміння реалізувати ці цілі визначає І рівень педагогічної майстерності вчителя. Засоби діяльності ** учнів — це засоби навчання, за допомогою яких вони опа-' новують системою знань, умінь і навичок, розвивають свої творчі здібності. Тому в процесі навчання необхідно подба-ти про те, щоб учні розуміли і приймали ці цілі й активно брали участь у своєму розвитку.
Виховний процес правомірно розглядати, як взаємний І. вплив учителя й учня один на одного. Виховання припу-скає співробітництво вчителя й учнів, взаємну допомогу, турботу й увагу, співпереживання й ін. Ідею взаємодії вихователя і вихованців успішно реалізовували у своїй педагогічній діяльності А.С. Макаренко і В.О. Сухомлин-ський.
; Відомо, що вчитель і учні вивчають один одного, здо-буваючи необхідні знання. Учні нерідко обмінюються інформацією про індивідуальні особливості вчителів, знають, як можна створити видимість успіху в навчанні, домогтися пільг і ін. Критичне ставлення учнів до діяльності учителів випливає із самої природи виховання, ; як процесу взаємодії. Самі вчителі широко використовують критику поведінки, вчинків і дій учнів, як діючий виховний засіб. По суті, будь-який педагогічний засіб припускає кри-тичну оцінку поведінки або рівня розвитку учнів. Кри-
тикувати ж свої дії або вчинки забороняють ті вчителі, що не хочуть визнавати і виправляти власні помилки і недоліки, вважаючи, що процес їхнього власного розвитку вже довершений. Припиняючи критику у свою адресу, вони використовують антипедагогічні засоби. Водночас, критич-на оцінка учнями діяльності і поведінки вихователя яв-ляє собою дуже діючий стимул самовиховання вчителя й удосконалювання його педагогічної діяльності. Зрозуміло, за вчителем залишається право довести учням, що вони помиляються у своїх вимогах і претензіях до нього (якщо це дійсно так). Цим же правом повинні користуватися й учні.
Студенти експериментальних груп, йдучи на практику в школи, давали клятву, що вони будуть дозволяти своїм учням критикувати себе.
Учитель дає учням знання про норми поведінки; опа-нувавши ними, учні починають критично оцінювати пове-дінку і діяльність оточуючих людей, і насамперед самого вихователя. Крім того, з різних джерел вони довідаються, яким повинне бути поводження педагога, у чому сутність виховання, які помилки допускаються в педагогічній ді-яльності. Це також породжує критичне ставлення до вчи-теля. Учні очікують від учителів такої поведінки, яка ви-магається від них. Глибокий зміст має педагогічний прин-цип: перш, ніж висунути вимогу учням, учитель повинний пред'явити її самому собі, вона буде сприйматися учнями й охоче виконуватися. Вивчаючи результати навчально-виховного процесу, учитель робить висновок, наскільки ефективними були обрані ним педагогічні засоби, вирішує які зміни в організацію навчально-виховного процесу не-обхідно внести, щоб досягти більшого дидактичного і ви-ховного ефекту. Педагоги, не схильні до аналізу власної діяльності, вбачають причину невдачі у навчанні тільки в самих учнях і продовжують користуватися непридатними у даній ситуації педагогічними засобами.
Якщо педагогічна діяльність не стимулює потреби у розвитку самого вихователя, не спонукає його до педагогіч-ної творчості, то вона неминуче стає стереотипною, репро-дуктивною. Такий учитель шукає стандартні методичні розробки уроків, використовує стандартні виховні засоби,
не вивчає результати проведених заходів, не піклується, щоб педагогічні засоби викликали активну діяльність учнів. Організуючи навчання, як взаємодію, учитель керує проце-сом розвитку школярів, виробляє в них навички самови-ховання і позитивного впливу на оточуючих. Умовою ус-піху в процесі навчання і виховання як взаємодії є наяв-ність у вчителя потреби в педагогічній творчості, самовихованні і самоосвіті.
Питання для міркування і відповідей
Відповіді повинні бути обґрунтованими і доказовими.
1. Сутність гуманістичних відносин.
2. Чи можна розглядати «відносини» як педагогічну категорію?
3. Які ще «блоки» Ви включили б у модель, подану в 'таблиці № 1?
4. Який, на Вашу думку, має бути характер взаємин між учителями й учнями?
5. Які ознаки співробітництва між учителями й учня-ми Ви б додали?
6. Потрібна чи ні гуманістична взаємодія між учителя-ми й учнями? Доведіть, чому?
7. Які Ваші особисті думки щодо сутності гуманістич-них відносин у педагогічній діяльності?
Рекомендована література до пункту 3.14.
1. Блонский П.П. Избр. пєд. соч. — М., 1961. — С. 328.
2. Блонский П.П. Избр. пед. соч. — М., 1961. — С. 299, 144.
3. Выготский Л.С. Собр. соч. — Т.4. — М., 1984. — С. 266.
4. Kong S.L. Humanistic Psychology and Personalized Teaching. — Holf Canada. — P. 23-35.
5. Кондратьев С.В. Учитель — ученик. — М., 1984.
6. Концепция общего среднего образования //Учитель-ская газета. — 1988. — 23 августа.
7. Коломинский ЯЛ. Психология детского коллекти-ва. — Минск, 1984. — С. 239.