Василь Стус в контексті європейської літератури // Матеріали ІІ Всеукраїнської наукової конференції, присвячено вшануванню пам'яті письменника, літературознавця, мислителя і громадянина. – Донецьк, 20-21 вересня 2001 р

Любов Кужільна

(Кіровоград)

"НАША ЕСТЕТИКА-ТО ЕСТЕТИКА СТРАЖДАННЯ"

(Літературна дискусія 1962-1963 р., естетичні аспекти, суспільно-політична і естетична позиція В.Стуса)

Можливі три естетичні аспекти проблеми: "природники", "суспільники", представники "суб'єктивно-об'єктивної" точки зору. "Природники" акцентують увагу на конкретних об'єктивних ознаках краси життя, "суспільники" вказують на зумовленість всього естетичного суспільно-історичною практикою, представники "суб'єктивно-об'єктивного" напрямку відводять чільне місце творчій активності, почуттям та ідеалам людини, яка сприймає красу. Очевидно, вірне розв'язання проблеми знаходиться десь на шляху наукового синтезу згаданих поглядів" [2, 151]. Таким чином, зосередимось на науковому синтезі трьох аспектів окресленої проблеми.

"Природники" - це В.Романенко, П.Дегтярьов, В.П'янов, С.Широков, В.Іванисенко, В.Савченко, І.Муратов, М.Острик. Одні з них бачили в природі осередок духовності. Наприклад, В.Романенко у статті "За законами науки і краси" писав: "Ми дивуємось безкінечній різноманітності й багатству природи, а скільки невичерпних багатств таїть в собі "духовне сонце" (Л.К!), в скількох індивідуальностях, в яких тільки предметах не відбиваються його промені. Загальність істини і багатство індивідуальності - ось два центри, навколо яких обертається наука і мистецтво" [18,93]. Інші вважають природу велетенською дослідницькою лабораторією землян: "Сонце - велетенський реактор, природна космічна лабораторія. Там відбувається перетворення енергій, яких ми ще не можемо досягти на землі, навіть в експерименті. В цьому розумінні астрофізика - наука, що заглядає набагато років уперед. У космосі ми досліджуємо процеси, які в майбутньому можуть відіграти революційну роль у земній енергетиці, а також у розвитку фізики взагалі. Таким чином, Сонце - наш безмежний дослідний полігон, де гартується думка" [7,3]. Саме в цих параметрах і відгук О.Лупія на книжку В.Симоненка "Земне тяжіння": "Треба бути чарівником, щоб так вільно розмовляти з гучним мільйонооким світом. Він ніжний і ласкавий, і жорстокий, дає поетові Сонця для душі, а динаміту - для думки. І поет закохано повертає світові ці скарби, збагачені його серцем. Немає спокійної гармонії природи, є гучні і складні ритми життя. Є високі хвилі злету у пізнанні навколишнього. Скільки людей, стільки таємниць, стільки прекрасного і величного. Пізнати ще одну людину - значить збагнути ще одну таємницю світу" [11,3]. І на цьому тлі М.Острик закидає М.Шеремету: "Смішно читать, наприклад, "Повідомлення інституту пораненого Сонця", де прямолінійно розшифровується зміст образу Сонця: "це втілення людських прагнень до правди, до краси, до сміливості, до справедливості, до ніжності". Але й при цьому М.Шеремет його не збагнув" [16,64]. Ці приклади можна поширювати так: природа - мірило людського [17,150], лабораторія вивчення античасових процесів, антиречовини, таємниці мислення [19,3], "торжество краси - осяяне щастям обличчя людини" [9,4], "самопізнання людської душі" [24,1].

Так в чому ж тут проблема? Її сформулювали О.Никанорова та В.Ніколаєв: "В природі нема значущості чи незначущості, поетичності чи непоетичності. Вона в людині" [14,1], - писала перша. "Сила сучасного мистецтва не в естетичному освоєнні нових галузей природознавчо-наукових знань, а в правді про сучасника" [15,93], - додавав другий.

"Суспільники": Ю.Бурляй, М.Дашкієв, О.Білик, В.Добровольський, С.Крижанівський, О.Гончар, Ю.Збанацький, Ю.Смолич, Д.Павличко, Ю.Барабаш, Є.Шабліовський, А.Коган, Б.Мінчин.

Тут чітко представлено також дві позиції.

Ось, наприклад, як оцінював О.Гончар творчість шістдесятників, орієнтуючись на доробок І.Драча, М.Вінграновського, В.Коротича: "В декого з молодих заперечення патріархальщини вилилось у якесь нігілістичне ставлення мало не до всієї поезії часів культу особи, мало не до всіх традицій поетики того періоду, вилилось у безоглядне захоплення всім, що незвичайне, що відходить від звичного (підкреслення моє - Л.К.). Критика має глибше, ніж досі, розібратися в цих явищах, уберегти молодих від "дитячих хвороб", від помилкових марних шукань - якщо ці шукання справді помилкові" (підкреслення моє - Л.К.) [6,157].

Друга діаметрально протилежна світоглядова позиція виражена в художніх текстах шістдесятників і на рівні державної установи зафіксована нами тільки у двох випадках. Так ось з точки зору цієї позиції виступав Ю.Барабаш: "Йдеться про те, що література наша ще майже не відбила і не відчула на собі тих величезних змін, тих нових якостей, особливостей, що нею зроблено ще надто боязкі кроки в естетичному освоєнні цього нового. Кажучи фігурально, Місяць, який розкрив уже нам таємниці свого зворотного боку і змусив усе людство дивитися на себе новими очима, Місяць (виділено так, що не побачити неможливо - Л.К.), у нашій уяві постає як уже цілком реальний об'єкт перших космічних подорожей, - цей місяць для наших письменників усе ще залишається передусім традиційним літературним атрибутом" [3,85]. В слові Місяць зашифрована ідеологія Райської цивілізації, комунізму в усьому Світі. Близьку за світоглядною орієнтацією думку висловив і А.Малишко у своєму виступі на ХХІІ з'їзді КПРС 3 жовтня 1961 року: "Упирі не встануть з могил і не піднімуть щербатого меча, а їхнім живим тіням не штовхнути народи на нову війну, в які б дзвони не калатали ці нелюди, не ті вітри (знак!!! - Л.К.) віють над землею, не в їх сторону світить сонце (знак!!! - Л.К.), не туди крутиться земля" [12,8].

Лівизна - вказівка на напрям руху Космосу, за сонечком, за словом Ленін, які, як доводить Лаврова, мають одне джерело. Зіставимо ці позиції Ю.Барабаша і В.Лаврової. "Естетичний ідеал для письменника соціалістичного реаліста, - не тільки оспівання краси і привабливості нашої мети, а й ствердження прекрасного як належного