Етика спілкування соціального педагога з клієнтами вирізняється із загальних етичних норм, оскільки у звичайному спілкуванні механізми міжособистої взаємодії діють спонтанно, а для соціальних педагогів вони мають професійне значення. Тому для соціального педагога важливим є вивчення вікових, індивідуальних, етнічних тощо характеристик клієнта, вироблення вміння зважати на контекст і специфіку роботи з певними групами клієнтів. Розглянемо основні питання етики спілкування соціального педагога з конкретними групами клієнтів.

Надзвичайно вразливою групою є люди з функціональними обмеженнями, які вимагають особливої тактовності в спілкуванні. Так, неприпустимим є вживання соціальним педагогом терміну „інвалід”, сучасна соціально – педагогічна наука мотивує доречність використання термінів „люди з функціональними обмеженнями”, „люди з обмеженими функціональними можливостями”. Важливо уникати епітетів, висловлень, які б натякали на неповноцінність таких людей, так як вони не є неповноцінними, а особами з певними обмеженнями. Обов’язок соціального педагога – допомогти людині подолати труднощі, спричинені цими обмеженнями, вселити віру у власні сили. Соціальний педагог при спілкуванні з такими людьми має створити умови, які сприятимуть самоактуалізації індивіда, досягненню ним своїх цілей, реалізації можливих типів поведінки, гнучкої адаптації. Етика спілкування вимагає відсутності можливого тиску зовнішнього оцінювання, оскільки лише за таких умов людина може виявити себе нестандартно, по – новому, творчо і, таким чином, самоактуалізуватися. Спілкування соціального педагога з людьми обмежених функціональних можливостей повинно стати допомогою в їхній комунікації, організації міжособистісних стосунків. Терпимості й гуманності вимагають усі особи, проте особливо – люди з інтелектуальною недостатністю (розумовою відсталістю), які часто потребують пожиттєвого соціального супроводу й сторонньої допомоги. Неприпустимим є зверхність, глузування при спілкуванні, виставлення себе „господарем” становища, демонстрування своїх переваг, експлуатація почуттів клієнта. Загалом соціальна робота з людьми з обмеженими функціональними можливостями потребує високого рівня володіння різноплановими знаннями та навичками.

Спілкування з малозабезпеченими, безробітними, бездомними клієнтами вимагає від соціального педагога толерантності й терпимості, оскільки втрата роботи призводить до нервових зривів, а життя на вулиці – до втрати соціальних навичок. Наріжним принципом роботи з такою категорією клієнтів є імпаурмент (наснаження), що передбачає активізацію клієнта в розв’язанні власних проблем. Однак не всі клієнти приймають допомогу, окремі вважають себе незаслужено ображеними, приниженими тощо. Тому в спілкуванні важливо не засуджувати стиль поведінки клієнтів (втратив роботу, колектив, сім’ю, мала зарплата – випиває; втратив житло, опинився на вулиці – асоціальна поведінка), а намагатися зрозуміти причини тих чи інших винків, „поставити себе на місце клієнта”, переконати клієнта в своєму прихильному ставленні. Часто вербальних засобів буває недостатньо, тому спілкування розглядається в комплексі складних механізмів взаємодії „соціальний педагог - клієнт”.

Завданням соціальної роботи з літніми людьми є не лише організація довготривалого догляду, а й надання цим людям можливостей реалізувати свої здібності, брати участь у громадській діяльності, сприяння адаптації особистості до нових умов тощо. Особливо важливо для людей похилого віку є увага, тому не треба шкодувати часу на вислуховування, співчуття, розраду, демонстрацію інтересу й поваги до їхніх заслуг і досвіду. Часто люди похилого віку, особливо самотні , пропонують пригоститися чимось, тому варто прийняти запропоновану ними чашку чаю чи печиво, що для клієнта стане свідченням його потрібності, підвищить самооцінку. Слід зважати на вікові особливості літніх людей: у них знижується гострота зору, боковий зір майже зникає; притупляється слух, з’являється почуття мерзлякуватості, в’ялості; змінюється зовнішній вигляд. Тому слід вибирати індивідуально силу голосу при спілкуванні, не підвищувати його демонстративно. З лексикону слід виключити фрази типу: „Я знаю, що Ви недобачаєте...”, „Оскільки Ви погано чуєте, то...”, „Це й не дивно, у Вашому віці...”, „У старості всі виглядають жахливо...”, „Ви і так цього не запам’ятаєте (зробите, почуєте)...” тощо. При спілкуванні з літніми людьми необхідно дотримуватися таких правил: завжди звертатися на ім’я та по-батькові; перш ніж починати спілкування, потрібно продемонструвати свою готовність до нього посмішкою, привітним виразом обличчя; під час розмови уважно слухати і підтверджувати те, що ви зрозуміли співбесідника. Для літніх людей це має особливе значення. Якщо щось незрозуміло, краще перепитати.

У спілкуванні з літніми людьми науковці радять дотримуватися таких етичних правил:

- перш ніж самому заговорити, дайте змогу співбесіднику повністю висловити свою думку;

- виявляти зацікавленість до співбесідника;

- якщо отриманої інформації для вас недостатньо, попросіть повторити чи роз’яснити те, що не зовсім зрозуміло;

- не загострюйте уваги на мовних особливостях співбесідника;

- спокійно реагуйте на почуте, вмійте стримувати свої емоції;

- не лицемірте, не відволікайтеся, будьте ввічливими та відвертими.

Слід намагатися уникати конфлікту, проте, якщо вже його неможливо уникнути, тоді:

розмовляйте лише про факт розбіжностей;

не переходьте на особистості, не давайте оцінок людині;

не говоріть образливих слів, виразів;

постарайтеся, щоб ваша мова була переконливою, аргументованою, оперуйте фактами;

якщо літня людина дуже схвильована, запропонуйте розв’язання конфліктної ситуації відкласти.

Взагалі при спілкуванні з людьми похилого віку соціальному педагогу слід активізувати доброзичливість, терпіння, силу волі, вміння вислухати, підтримку, відвертість. Не випадково вміння спілкуватися вважають основною рисою соціального педагога, який працює з людьми похилого віку. Працюючи з літньою людиною, важливо не лише співпереживати, але й